Схиляючи гілки у сторону хати,
Немов старі руки, що зсохлись з роками.
Лишились дві вишні свій вік доживати
І двір запустілий заріс будяками.
Заплетені хмелем, немов павутинням
І мохом покрилися їх стовбури.
Ще міцно тримались за землю корінням
І сумно рипіли, як дули вітри.
Немовби востаннє у травні буяли
І гулом бджолиним весь двір оживав.
А ягоди в червні шпаки об’їдали,
А їм так хотілось, щоб хтось обірвав
Ці вишні налиті, своїми руками,
Розмова в подяку і радісний сміх,
Щоб ніжно, легенько обох обійняли…
Бо сумно, коли обіймає лиш сніг.
11.11.23р. Олександр Степан .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998326
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2023
автор: Степан Олександр