Тікають дні, поранені війною,
І майже кожен – в траурних тонах.
Устали ми на захист свій стіною,
Та зависока воленьки ціна.
Нас тисячі покошено дочасно,
Згорають без вогню серця матусь.
З них майже кожна сива і нещасна,
І світ залишив не один татусь.
Там, де орда взялася панувати,
Гребе усе без міри кожен раз.
Допомагає їм і наша «вата»,
Хоч українських і не знає фраз.
Їм совість це робить не заважає –
В них особливий – свій менталітет.
Лишалося кружало, де лежало.
Їм українець – не авторитет.
Народ лишився голим і розбутим,
Там де пройшла московська дика рать.
Чи ж можна «втіхи» нелюдів забути
Й життя з нового аркуша почать?
О, ні!
Забули ми і про катівні.
Московія ж нам нагадала знов.
Тож ходять наші люди, ніби тіні,
Ховаючи на дно душі любов.
І хоча дні геть змучені війною,
Та дух свободи – в кожному із нас.
Ми ж здатні битись навіть з сатаною,
Щоб повернути Крим, Херсон, Донбас!
28.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998354
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2023
автор: Ганна Верес