Спасибі, Доле, я живу…
Батькам, спасибі, за мій Всесвіт.
А Богу – за добу нову,
в якій прожитих років клекіт.
У ньому – радість і журба,
Мій листопад вальсує танцем…
І мрій і спогадів юрба...
Хоч шлях вже світиться окрайцем.
Спасибі, Доле, я живу…
Не поскупилась ти на радість.
Бо щастя маю досхочу,
Та й не спішить ще в гості старість.
Спасибі, Доле, за любов,
за діток… внука... Маю гордість!
За безліч з друзями розмов…
Дзеркально чиста з ними совість.
Спасибі, рідні, що ви є,
Що з вами горе й радість – навпіл
І дощ сьогодні в радість ллє…
На склі виводить вашу мапу.
А я із вами, де ви є…
Я з тими, хто хоч в думці, поруч...
Нехай зозуля так кує,
щоб обійнятись всім власноруч.
12.11.2023
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998393
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2023
автор: Любов Таборовець