Давно з тобою не гуляли парком,
Любили там бувати я і ти,
І вдень, і ввечері, коли не жарко,
І навіть, в час нежданої сльоти.
Цей парк вважали ми давно своїм,
Обличчя зустрічалися знайомі,
І начебто і ми знайомі їм, -
Всміхались один одному невтомно.
Для чогось миті швидкоплинні дані, -
Не нехтувати щоби і малим
І суперечки споглядать спонтанні
Між песиком незлим й не дуже злим.
На літніх сценах йшли якісь вистави,
Лунали весело зі сцен пісні...
Мов хтось наврочив, темні дні настали,
Похмурі вечори, думки сумні.
Того немає в парку вже давно,
Що радувало серце , - сумно, пусто...
У квітів вітер обірвав пелюстки,
Із серця видув радість заодно.
Знов чути - захлинаються сирени, -
Трагедії не залишають сцени.
Давно з тобою не були ми в парку, -
А що залишить він тепер на згадку ?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998738
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2023
автор: Рунельо Вахейко