Чи я до осені, а чи вона до мене -
Та ми таки зійшлись, свої знамена,
Мов Жанна Д'Арк отак несла вона,
Щоб я напився, випив би до дна
Ту жовтизну осінньої отрути
Немов Сократ, що випив сік цикути.
В тім вихорі осіннім жовто-синім
Я йшов і розчинявся в часу плині,
Було не розрізнити хто із нас
Ким був - я часом, а чи мною час.
Осінній вітер глицю обмітав
І я у часі тім зовсім розтав.
А ліс шумів, немов хотів сказати
Якусь предвічну істину мені.
Я йшов, немов той Дант в самотині
І теж нікого не хотів стрічати.
Забув, зовсім про себе я забув
І не сказати, ким тоді не був -
Очима Брейгеля світ бачив вдалені,
Звучав рудий Вівальді у мені.
Поки живий я - всі в мені живуть,
Доки не понесли в останню путь.
Автор : Стряпан Миколай Петрович
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999167
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2023
автор: Рунельо Вахейко