Упав в осінню ніч - лежу на дні
І слухаю, як в жилах кров пульсує.
Отак до ранку, доки на вікні
Сіреньке щось світанок намалює.
Але до ранку треба ще дожить,
Осіння ніч - як недозрима Лета -
В ній вічності дорівнюється мить
Мислителя, художника, поета.
Коли у темряві зникає все,
Ширяє думка, мов ота сова :
"Аз єсмь " - як пояснити се?
Які знайти для домислу слова?
Чи еволюція амінокислоти,
Чи Божа витівка - життя оце земне?
- Коли ти, Боже, сотворив мене,
То дай же мені й відповідь знайти.
Я думаю : Коли Ти й справді є
Десь там у Всесвіті, всемилостивий Боже,
Яке ж страшне-бо житіє твоє -
Ні відпочить, ні вмерти Ти не можеш.
На голові волосся їжаком,
Як уявлю, що вічно жити мушу,
Не буду ні старим, ні юнаком,
Із тіла вже не випустити душу.
Такий до тебе, Боже, маю жаль,
Що серед ночі ледве не заплачу,
І заливає темряву печаль
До ранку, доки сонце не побачу.
2003 р.
Автор : СТРЯПАН МИКОЛАЙ ПЕТРОВИЧ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999283
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2023
автор: Рунельо Вахейко