Драма у чотирьох частинах.
Лібрето: Сальвадоре Каммарано
Дійові особи:
ГРАФ ді ЛУНА, молодий арагонський дворянин (Баритон)
ЛЕОНОРА, дама з почту принцеси Арагоні (Сопрано)
АЗУЧЕНА, циганка з Біскайї (Меццо-сопрано)
МАНРІКО, офіцер правителя Урджеля і ймовірний
син Азучени (Тенор)
ФЕРРАНДО, начальник збройної варти графа ді Луна (Бас)
ІНЕС, довірена особа Леонори (Сопрано)
РУЇС, солдат при Манріко (Тенор)
СТАРИЙ ЦИГАН (Бас)
ГІНЕЦЬ (Тенор)
Подруги Леонори, черниці, прибічники графа,
озброєні люди, цигани і циганки (хор)
Подія відбувається частково в Біскаї, частково в Арагоні.
Час дії – початок XV століття.
Частина перша: Дуель
Сцена перша
Атріум у палаці Альхаферія.
Бічні двері ведуть до покоїв графа ді Луна.
Феррандо і багато інших прибічників
графа знаходяться біля дверей.
В глибині сцени ходять
озброєні люди.
ФЕРРАНДО
(до прибічників, що дрімали поряд)
Бадьортесь! Бадьортесь!
Ми графа маєм бадьорими зустріти.
Буває, що він перед балконом
любої пані своєї ночі проводить.
ПРИБІЧНИКИ
Йому змії жахливих ревнощів
лізуть у груди!
ФЕРРАНДО
Той трубадур, що із піснями
в садах ночами бродить, –
то відвертий суперник графа .
ПРИБІЧНИКИ
Щоб зігнати дрімоту
з повік таких тяжких,
про брата графа Ґарсію
розкажи нам історію правдиву.
ФЕРРАНДО
Розкажу! До мене ближче йдіть!
(прибічники наближаються)
ВОЇНИ
(підходячи до них)
Ми також...
ПРИБІЧНИКИ
Увага, увага!
(всі оточують Феррандо)
ФЕРРАНДО
Двох синочків батьком був граф ді Луна,
щасливий і сумлінний.
Меншого нянька, незрадлива, юна,
спала біля дитини.
Та якось, як світанок вже розлився,
вона, прогнавши сон,
бачить – хтось над дитятком нахилився.
ПРИБІЧНИКИ
Хто? Скажи нам...Хто там був?
ФЕРРАНДО
Циганка зморщена, хмура приблуда!
В знаках відьомських були її груди!
І на дитину погляд лукавий
втупили очі злобні, криваві.
Нянька від жаху (від жаху) помертвіла,
стала безтямно (безтямно) верещати;
і тільки в повітря ці крики злетіли,
як слуги (як слуги) збіглися
(як слуги збіглися) всі до кімнати
і штурханами з криком прогнали
(і штурханами з криком прогнали)
стару, що зважилась тихцем зайти.
(Стару, стару, що зважилась тихцем зайти.
Стару, стару, що зважилась тихцем зайти.)
ПРИБІЧНИКИ
Гнів справедливий у грудях мали, –
огидна баба їх довела!
ФЕРРАНДО
(продовжуючи)
Говорила, що долю для дитини
з'ясувати хотіла...
Брехлива! Лихоманка без причини
стала мучити тіло!
Помарнілий, блідий, у вечірню пору
він тремтів неупинно,
а вдень все плакав жально синочок хворий...
Вона у чарах винна!
(слухачі жахнулися)
Ту чарівницю скоро зловили
і на вогні злочинну спалили;
Та залишилась донька проклята, –
помсту жахливу графу завдати!
Злочин здійснила, сповнена злості...
Зникла дитина і тільки тліли
кілька вуглинок на тому ж помості
де зовсім недавно (зовсім недавно) стара горіла.
То були кості... о, жах... дитини,
що дотлівали (що дотлівали, що дотлівали)
там у вогні!
(Що дотлівали там у вогні!
Що дотлівали там у вогні!)
ХОР
Жінка проклята! Це не людина!
Жах і ненависть горять в мені!
ДЕХТО
А батько?
ФЕРРАНДО
Доживав у днях печальних!
Та у серці приречення незнане
говорило – живий його син коханий.
Коли ж прийшов час смерті,
то змусив присягнутись нашого пана,
що той не кине пошуки... Ах! Все марно!
ВОЇНИ
Жодних вістей немає про ту дочку?
ФЕРРАНДО
Зовсім нічого... Мені б відшукати ту дочку коли!..
ПРИБІЧНИКИ
Зміг би її ти впізнати?
ФЕРРАНДО
Хоч минуло
багато вже років... я впізнав би.
ВОЇНИ
Прийде час,
щоб мерзенну відправити
до матері в пекло.
ФЕРРАНДО
Просто в пекло? Бо існує повір'я,
що ще по світу бродить злої відьми
душа пропаща. Коли зчорніє небо, –
вона виходить в чужих подобах.
ХОР
(з жахом)
Це правда! Це правда!
Це правда! Це так!
ВОЇНИ
Хтось бачив, – з високого даху схилилась!
Сичем або одудом часом робилась!
ПРИБІЧНИКИ
А часом вороною – більше ж совою,
що вранці зникає стрімкою стрілою!
ФЕРРАНДО
Помер з переляку прислужник жахливо, –
ударив циганку він у лоб нечестивий.
(Помер, помер з переляку!
Помер, помер, помер з переляку!)
(всі збентежені забобонним страхом)
З’явилась до нього совою проклята,
у тиші глибокій у тиху кімнату!
Очима страшними блищала... блищала!
І небо печалила криком лихим!
Якраз у ту пору північ настала...
(Раптом чути звук дзвона,
що відбиває північ)
ВОЇНИ І ПРИБІЧНИКИ
Ах! Ах! Помер! Ах! Ах! Помер!
Совою! Совою!
Блищала! Блищала!
УСІ
(майже з криком)
Ах! Ах! Проклята хай буде прокляттям
(прокляттям) тяжким! Ах!
(Чути звуки барабана. Воїни ідуть в глибину сцени,
а прибічники йдуть до дверей)
Сцена друга
Сад біля палацу. З правої сторони мармурові сходи, що ведуть до покоїв.
Пізня ніч. Густі хмари закривають місяць.
Леонора та Інес.
ІНЕС
Чому спинилась? Вже так пізно. Йдімо!
Про тебе королева
знову питала.
ЛЕОНОРА
Ще інша ніч минула, –
з ним не зустрілась...
ІНЕС
Нищівний вогонь підживляєш!
О! Перша іскра
у тобі де й коли так
спалахнула?
ЛЕОНОРА
На турнірі! З’явився
весь в темному, з гребнем шолом, щит темний
також, без герба на ньому,
невідомий боєць, що перемогу
здобув на турнірі і переможцю
я вінок наділа! Тут війна спахнула
знову і я його не зустрічала
більше, часом лиш образ у сні миттєвім.
Так час пройшов… аж ось…
ІНЕС
Що сталось?
ЛЕОНОРА
Послухай!
(півголосом)
Спустилась ніч безтрепетна,
на небі місяць повний
сіяв лицем посрібленим,
веселий і чудовний,
тут у повітрі вчулися,
до того ще нечутні,
лагідні і зажурені
акорди тихі лютні,
вірші сумні, безрадісні
(вірші сумні, безрадісні)
там трубадур співав.
Просьби вірші й покірності,
немов благав він Бога,
і в тих сумних повтореннях
імення… моє імення…
Я на балкон поквапилась…
Він був там, він був – той самий!..
Радість відчула – ангели
можуть таку лиш мати!
І погляд мій здивований
рай бачив на землі.
(рай бачив на землі, землі.
І погляд мій здивований
рай бачив на землі.
рай бачив там на землі.)
ІНЕС
Все, що ти кажеш, душу сповняє
переполохом!.. Боюся!..
ЛЕОНОРА
Даремно!
ІНЕС
Цей незнайомець збуджує в серці
деякі передчуття печальні!
Спробуй забути…
ЛЕОНОРА
Що кажеш? О, досить!
ІНЕС
Дружню пораду ти цю прийми…
Чуєш…
ЛЕОНОРА
Забувати! Ах! Ти сказала
слово, що не приймає душа..
І як слова розкажуть
про цю любов без краю?
Любов, що я лиш знаю,
моє (моє, моє) серце п'янить!
І мій уділ здійсниться лиш,
коли прийду до нього…
Якщо не жить для цього,
Для цього (для цього, для цього), то помру!
(Якщо не жить для цього
Для цього, то помру!)
Ах! Так! (Для цього я помру!
Для цього я помру! Я помру!
ІНЕС
(мимоволі)
О, хоч би не жаліти
колись про цю любов!
(О, хоч би не жаліти
про цю любов!
О, хоч би не жаліти
колись про цю любов!
О, хоч би не жаліти
колись про цю любов!
Про цю любов, про цю любов)
ЛЕОНОРА
(І як слова розкажуть
про цю любов без краю?
Любов, що я лиш знаю,
моє (моє, моє) серце п'янить!
І мій уділ здійсниться лиш,
коли прийду до нього…
Якщо не жить для цього,
Для цього (для цього, для цього), то помру!
Якщо не жить для цього
Для цього, то помру!
Ах! Так! (Для цього я помру!
Для цього я помру! Я помру!
Ах! Так! (Для цього я помру!
Для цього я помру!
Ах! Так! (Для цього я помру!
Для цього я помру! Я помру!)
(Ідуть у свої палати. Потім виходить Граф ді Луна)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2023
автор: Валерій Яковчук