Під ноги тихо впав сухий листок,
А хмари заховали мою тінь.
Ще залишився хоч один квиток
На потяг, що прямує в далечінь?
Далеко дім, до нього сотні миль.
Там рідні вулиці, де я ходив.
Стискає серце ця нестерпна біль,
Далекий спогад мов дощем накрив.
Обпалить горло ще один ковток,
Солодке віскі мов гірка полинь.
Дайте мені останній той квиток
На потяг, що прямує в далечінь.
Я бачив, як руйнуються життя,
Як в перший свій політ зринає птах,
Як грає дощ в кінці важкого дня
Свій блюз на електричних проводах.
Я стільки років йшов, не знав куди,
Я бачив дім у світі сновидінь.
Він мене кликав і казав - піди,
Візьми квиток на потяг в далечінь.
Над прірвою наважусь на стрибок,
Позаду я покину власну тінь.
Доп'ю стакан, тоді візьму квиток
На потяг, що прямує в далечінь.
12.08.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999400
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2023
автор: grotath