Чим наше серце наповнене,
Саме тим промовляють вуста.
Бо лихе злом переповнене
І тут істина зовсім проста.
В очі, як соловей щебече,
А за спиною точить меча.
І він думає, що лелече,
Але має довгого хвоста.
За благого себе видає,
Гадає, що ми раби його.
Добрим людям шкоди завдає
І він гострить язика свого.
Ниций не сіє божу любов,
У нього душа, мабуть пуста.
І не звіляється із оков,
Кров нашу п'є в будні та свята.
Ти, звільнись від клятої злоби,
Живи і твори добрі діла.
І не будеш мати хвороби,
А ти будь добрим, не муч тіла...
Ти людей зачіпати не смій,
Адже всі ми є Божі діти.
А пиши добро у свій сувій,
Вже пора за людей радіти.
І не борись із вітряками
Та не лови холодні вітри.
А ходи добрими стежками,
Злобу із серця свого зітри.
А коли ненависть замучить,
Впади на колінах і молись.
Бог цю кляту злобу відлучить,
А ти ангелом злетиш увись.
©: Віктор ВАРВАРИЧ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2023
автор: Віктор Варварич