Чорна дошка
Догорає свічка на вікні,
Розлилась водичка по долівці,
У холодній хаті, на селі,
Догоря життя у кволім тільці.
Хусточка зібгалася на бік,
Оченята з темними кругами,
Бадилинками своїх тендітних рук,
Тулиться до неживої мами:
- Прокидайтесь, неню, ну не спіть!
Я знайшла два колосочки в полі,
Юшечки нам, мамо, наваріть,
В горщику, а хоч би і без солі,
Сядемо, як завжди, за столом,
Я і ви і татко із братами,
Будемо вечеряти разом,
Під святого Бога образами.
Ось погляньте, скільки тут зернят!
Кожному буде по короваю...
Вислизнули колоски із рученят,
Голодом знесилених до краю.
Коски вибились, як мишачі хвости,
З під тернової благенької хустини,
Господи, помилуй і прости!
Душу безневинної дитини.
Горщик впав, розлилася вода...
Свічка на віконці догоріла...
Темрява у хату заповзла...
Чорна дошка сонце затулила...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999516
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2023
автор: Костянтин Вишневський