Він перстом указав на стоїчний могутній замок,
І дружині своїй наказав відбувати на штурм,
І гармати розбили красу, що хотілося мати,
І коли забігали в князівські чужі палати,
Прекрасну княгиню схопили за довгу косу.
І коли він дивився ув очі її благальні,
На губи тремтливі, на бляклість лякливих рук
Йому захотілось покірне кохання мати,
І скинувши долі від битви порубані лати,
На ложе, усупереч волі її потягнув.
Та тільки торкнувся, як вдарила, вірна, кинджалом,
Прямісінько в серце, в його сполотнілу грудь,
І вжалила словом: усе, що хотілося мати,
Тобі довелося не від-, а за-воювати,
Шукаючи славу, що множить руїни та лють.
І ось результат: умираєш від власної хіті
В порожніх обіймах, що тягнуть тебе униз,
За кожне твоє необдумане право мати
Історія в’яже страшніші шляхи розплати,
І кидає злодій в княгиню смертельний спис.
18.11.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999751
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2023
автор: Володимир Каразуб