Чому не саджають тих «звірів» за ґрати …
Хто білий кришталь у душі … Катував,
Тих, хто дозволяв собі коханням … Грати,
І серце, наче кволу жертву … Шматував,
Чому не саджають … За розбиті надії …
Тих, хто змусив вірити у щирість почуттів ,
Хто, перекреслив своєю грою чиїсь мрії ,
І лиш одним «кохаю» загубив безліч життів,
Чому не саджають … За вчинений біль…
Той … Який не загоїти навіть із часом,
Хто за душею носить … Лише цвіль…
І крила … Вириває разом з мʼясом…
Чому не саджають … За знищене щастя…
Назавжди роздроблене скло у душі…
Тих, хто несе з собою лиш маску й нещастя,
І в спину «коханих»… Встромляє щоденно ножі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999768
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2023
автор: Вірсавія Стрельченко