Хіба потрібна квіткова крамниця тобі,
Щоб упевнитись в красі троянд?
Кажу тобі,
Я стою за твоєю спиною, заки ти доглядаєш свій сад,
Заки ти перебігаєш з картини смутку
В розпростерті картини життя
Я знаходжу тебе в сухозлотім осонні
По затертих, зів’ялих слідах.
А тоді я змальовую вітер, зливи, обрії твоїх сновидінь,
Якби ж ти знала
Скільки тут перетятої мови про тебе,
І яка безголоса синь,
Що на лініях долі виростають притоки
Під пагорбом призабутих сумлінь.
Що знаходиш загублений шепіт у травах,
Мов зліпки твоїх прощань,
І між гілля дерев – видається не місяць,
А циферблат безкінечних чекань.
А тоді,
Перехоплює подих від голосу і охри твоїх плечей,
Ти сидиш незворушно впівоберта і безліч твоїх речей,
Немов би гербарій пам’яті, пелюстки старих епох,
Тільки зараз вони, це музей старожитностей,
Що придумав ще юний бог.
Безліч мови, утіхи, осіннього сонця в тобі,
Облямоване небо цитат,
О, як необачно було розпочати з крамниці,
І про певну красу троянд.
30.10.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2023
автор: Володимир Каразуб