| Сторінки (1/23): | « | 1 | » |
Холодно, друже, холодно. Справа йде до зими.
Барвиться світ приречено в саван білястий тьми.
Безліч імен з обличчями вже прибирає час,
До забуття з безпам'ятством річка несе вже нас.
А за плечима лишенько, безлад, розкол, війна
Хліб кожен день з гіркотою, доля завжди сумна.
В глотці повітря зашморгом, моторошний туман,
В нас вже нема минулого, завтра в нас теж нема.
Наша вина вся випита. Що нам робити слід?
Там де ми всі опинимось, більше не буде слів.
Ніби як пил дорожній ти скинеш тягар речей,
І відіб'ються ворони в прірві твоїх очей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2024
Повертатися, кажуть, - це дуже погана прикмета
Не вернути печери, а з ними і кам'яний вік.
Ми кудись біжимо, заселяючи нашу планету,
Хоч при цьому від себе, відомо, ще жоден не втік.
Сумніваємось, що важливіше шипи або квіти
(Часто досвід пізнання приходить до нас через біль).
Наші щирі пісні все про те, як погано нам жити,
Люди вірять у мрію, адже всюди вічний розбій.
Лицемірство і фальш багатьох привели до удачі.
Хочеш довше прожити, частіше лукав і бреши,
Бо історія - ця напівдохла і загнана кляча -
Натякає, що треба свої мати сало і жир.
А навколо війна, а навколо занепад та бідність.
І стара, що з косою, над нами смердить і смердить.
Тож , можливо, є стимул надалі без оглядки бігти
Про минуле своє не шкодуючи вже ні на мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2024
***
Учора десь о шостій йду,
А прямував Майданом,
Селянку били молоду,
Вона була в кайданах.
Я відчував безмовний плач,
Бо бич стігав огидно…
І Музі я сказав: «Ось бач -
Це твоя сестра рідна!»
Оригинальный текст:
Вчерашний день, часу в шестом,
Зашел я на Сенную,
Там били женщину кнутом,
Крестьянку молодую.
Ни звука из ее груди,
Лишь бич свистал играя…
И Музе я сказал: «Гляди!
Сестра твоя родная!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2024
Доля моя сирітська, в мене є тільки рима,
Йду, як то каже Бродський, голодний «повз Мекки та Риму».
Тягне мене дорога: стіни, паркани, брами,
Бари, майдани, ринки, цвинтарі або храми.
Спалахи війн, зірниці десь на небесній стелі.
Глянеш назад - Руїна, глянеш вперед – пустеля.
В землю пішли пророки, в землю підуть солдати…
Тягне свій хрест відлюдник, лізе в труну - горбатий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2024
День
(перевод с украинского)
За туманом, за горою
Мчится всадник в вышине.
Весь в доспехах с яркой сбруей
На летучем скакуне.
Он спешит, коня стегает,
Через пущи, бурелом,
Выше верхних туч взлетает
Голубой его шелом.
А назад плетется криво,
Что вот-вот с орбит сойдет,
Голова легла на гриву,
Как на землю кровь и пот.
Стелется букетом пряным
Сон-трава, разрыв-трава…
Кровоточащие раны
Студит ночь едва-едва.
Оригинальный текст
Анатолій Мироненко
День
За туманом, за горою
Скаче вершник вдалині –
О важкій звитяжній зброї,
На баскому скакуні.
Поспіша, коня шмагає,
Мчить крізь пущу й бурелом.
Вище хмар самих сягає
Голубий його шалом.
А назад вертає криво
З колових своїх орбіт –
Голова спада на гриву,
А на землю - кров чи піт.
У росу вечірню вбрані
Сон-трава й розрив-трава.
І його пекучі рани
Ніч цілюща омива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003917
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.01.2024
Перевод с украинского стихотворения Анатолия Мироненко
***
В извечной погоне за счастьем
И бегстве от всех неудач
Мерещилось мне, что я часто
Смотрел и шагал не туда.
Сомнения вырвав без дрожи,
С растерзанной миром душой,
Беспечно шагал я в порошу,
И в пекло я весело шел.
Сменяли пророков адепты
На вздыбленных гонках веков,
Отцы уходили, а дети
Ставали на место отцов.
Овраги пройдя и пороги,
Лишь пыль подымалась во след,
Но все же, свернул я с дороги,
Которой уж тысячи лет.
Неслыханно песня звучала
Сквозь ветра трубящего шквал,
И сердце призывно кричало,
Что где-то в пути потерял.
Оригінальний текст
Анатолій Мироненко
У вічній погоні за щастям
І вічних бігах від біди,
Здавалось мені, що я часто
Дивлюся і йду не туди.
Та, сумніви переборовши,
Гасив я жагу підошов
І весело йшов у порошу,
Бадьоро у спеку ішов.
Мінялись пророки і гіди
На здиблених гонах віків,
Батьки зупинялись, і діти
Ставали на місце батьків.
Долались яруги і пороги,
Здіймалася курява вслід…
І важко звернув я з дороги,
Якій уже тисячі літ.
Нечувано пісня звучала,
Незнаємо вітер трубив.
І десь уже серце кричало,
Яке я в дорозі згубив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003828
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.01.2024
Перевод с украинского стихотворения Анатолия Мироненко
***
До чего ж печаль девичья как туман густа!
Слезы льются по обличью на ее уста.
Что-то свистнул про разлуку поезд в небеса,
Обмотала плотно руку длинная коса,
Но рука не ощущала боли, чуть дрожа…
И казалось, отлетала с ним ее душа.
Оригинальное стихотворение
Анатолій Мироненко
***
Ой, яка ж печаль дівоча, мов туман густа,
Застелила карі очі, запекла вуста!
Свиснув потяг про розлуку аж у небеса –
Намоталася на руку золота коса.
І рука ледь затремтіла, стерпла, мов чужа…
І здалось, що відлетіла з ним її душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003825
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.01.2024
И снова я на том изломе
Стою, где мы с тобой тогда
Споткнулись на недобром слове
И разлучились навсегда.
Чего в помине нет – не помню -
Все смыла времени река.
И только ноющею болью
Висит щемящая тоска.
Бесплодно тянется за нами
Непроходимою межой.
И только ты – еще родная,
Но ставшая уже чужой…
Оригинальный текст
Анатолій Мироненко
***
Я знов стою на тому зломі.
Де ми давно-давно колись
Спіткнувшись на лихому слові,
На віки вічні розійшлись.
Чогось нема вже,щось забуто,
А решту виїла роса.
І тільки смуток, тихий смуток
Між нами щемно провиса.
І тільки, дика і безплідна,
Через усе життя межа.
І тільки ти – така ще рідна!
І ти – така уже чужа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003746
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.01.2024
Себе
(перевод с украинского)
Не падай, ощущая слабость,
Когда тебе не повезло, -
Не все ж на свете - только в радость,
Как и не все на свете зло.
Живи, а на пути к вершинам,
Простую помни из наук:
Чем тоньше ткется паутина,
Тем кровожаднее паук.
Оригинальный текст:
Анатолій Мироненко
Собі
Не падай, друже, в безпорадність,
Якщо тобі не повезло, -
Не все ж на світі тільки й радість,
Як і не все на світі зло.
Живи, як мусить жить людина,
І знай одну з простих наук:
Чим тонша тчеться павутина,
Тим кровожернійший павук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003744
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.01.2024
Дорожное
(перевод с украинского)
Оставь, собрав себя в дорогу,
Чтоб ни пред кем не быть в долгу,
Надежду – людям, свечку – Богу,
И даже черту – кочергу.
Оригинальный текст:
Анатолій Мироненко
Подорожне
Залиш, збираючись в дорогу,
Щоб не зостатися в боргу,
Надію – людям, свічку – богу
І навіть чорту кочергу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003670
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2024
Пенелопе
(перевод с украинского)
Надежды пурпур парусов
Над волнами черных тревог,
Гудящий, раскатистый зов
Событий и грозных эпох.
Ветров перекрестных следы
На мертвенных ликах камней.
Но ты меня, ты меня жди
Из самых суровых морей.
Не гнись, не сдавайся судьбе,
И слезы не лей на песок,
Когда бросят волны тебе
Надорванный клок парусов.
Оригинальный текст:
Анатолій Мироненко
Пенелопі
Рожеві вітрила надій
Над хвилями чорних тривог,
Над клекотом грізних подій,
Над гулом сурових епох.
Вітрів перехресні сліди
На кремені смертних облич…
А ти мене, ти мене жди
І з моря буремного клич.
А ти не згинайся в журбі
І сліз не губи на пісок,
Як винесе хвиля тобі
Вітрила рожевий шматок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003669
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2024
Застава
(Переклад вірша Валерія Брюсова)
Не багато надходить з минулого світу,
Із колишнього мало звучить голосів;
Тільки рідкісні душі залишаться жити,
Наче зірочки сяти з безодні часів.
Все проходить, зникає, як хвилі, як тіні,
Нескінченно минають століття буття,
Пропадають бажання і серця тремтіння -
Мільйони загиблих та втрачених «я»!
Одинцем я собі уявляю Гомера,
Мрії чують самотніх зірок заповіт -
То навколо мене - необстежена сфера,
Біля кожної зірки - вмираючий світ.
Оригинальный текст
Валерий Брюсов
Залог
К нам немного доходит из прошлого мира,
Из минувших столетий, - немного имен;
Только редкие души, как луч Альтаира,
Как звезда, нам сияют из бездны времен.
И проходят, проходят, как волны, как тени,
Бесконечно проходят века бытия…
Сколько слез, и желаний, и дум, и стремлений!
Миллионы погибших, исчезнувших «я»!
Одиноким мне видится образ Гомера,
Одиноким сверкает с небес Альтаир…
Но в мечтах предо мной – неизвестная сфера,
И близ яркой звезды умирающий мир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024
перевод с украинского стихотворения Анатолия Мироненко
***
Не политики, нет – доберутся поэты до сути.
Всей политики смысл – почитание мертвых колонн.
Разбегутся земные, проснутся небесные судьи,
Когда явится миру сияющий бог Аполлон.
От разящего света тотальная темень ослепнет,
На поющие стрелы повесятся тени и мгла,
И незрячий Гомер разомкнет нерушимые веки,
Облегченно морщины расправит и вытрет с чела.
Оригинальный текст:
Анатолій Мироненко
***
Не політики, ні – доберуться поети до суті,
Бо по політика є хвороблива любов до колон.
Розбіжаться земні і небесні прокинуться судді,
Коли явиться світові сяючий бог Аполлон.
Від разючого світла довершений морок осліпне,
На співаючих стрілах повісяться тіні і мла.
І незрячий Гомер непорушними віями кліпне
І розтанулі зморшки полегшено витре з чола.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003572
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.01.2024
Мой пращур
(Перевод с украинского)
Дремала ночь под звездным небосводом,
Журчал источник, спал зеленый луг,
И разнотравье пахло диким медом,
И неподвижным было все вокруг.
Потом восстал языческий Ярило,
И новый день работу протрубил –
В сарае птица крылья распрямила,
Бык заревел, копытом конь забил.
Мир выглядел невинным и исконным,
Обыденным от будничных мерил.
И лишь хозяин жить не мог спокойно
В расцвете лет, энергии и сил.
Его душа движения хотела,
Внезапною идеей озарен,
Настойчиво он принялся за дело
И мастерить безмолвно начал он.
Был движим он единственным мотивом,
Его палил и жег один огонь -
Впервые в мире колесо, как диво,
Возникло перед взором у него.
И плоская Земля крутнулась сходу,
Натужным скрипом отозвалась ось,
Когда предстал перед глазами рода
И покатился самый первый воз.
Оригинальный текст:
Анатолій Мироненко
Мій пращур
Івану Перепеляку
Дрімала нічь під зоряним наметом,
Сюрчав цвіркун, дзюрчало джерело,
І разнотрав’я пахло диким медом,
І все навколо первісним було.
А згодом встав язический Яріло,
А день новий роботу протрубив –
І птиця свійська розминала крила,
Ревла корова, кінь копитом бив.
Усе було прадавнім і правічним,
Звичайним і буденним до нудьги.
І лиш господар жив непересічно
У розквіті енергії і снаги.
Йому чогось незвичного кортіло,
Він вихривсь духом, думкою світивсь
І ось одного разу взявсь за діло
І мовчки майструвати заходивсь.
Він працював і жив одним мотивом,
Його палив і пік один вогонь –
І перше в світі колесо, мов диво,
Постало перед поглядом його.
Земля крутнулась, непорушна зроду,
Натужно заскрипіла ії вісь,
Коли перед очима всього роду
Уперше покотивсь найперший віз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003488
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.01.2024
Мама (перевод с украинского)
Сдавила гордо траурная боль
И сквозь людскую мрачную аллею
Соседи гроб подняли над собой.
Плыла впервые мама над землею.
Сквозь все село, огромное село,
По старому славянскому закону
Людское горе безутешно шло
И колыхалась впереди икона.
Мне говорили: «Век свой прожила
На свете мама ласково и гордо!
И, может быть, за добрые дела
Сгодился б ей, пусть самый малый, - орден.
Должно быть, дешевеют ордена,
Поскольку обошли такие руки!»
Салютовали ясени сполна,
Взяв равнодушье чье-то на поруки.
А мама, мама светлою была.
И выражало мамино обличье:
«Живых не упрекают за дела,
Чтоб мертвых оценить и возвеличить!
Но слава мертвых путь к сердцам найдет
Назло фанфарам самых лживых слав!
В свои сердца забрал ее народ,
И в предвечерье шел за мамой вплавь.
Оригинальное стихотворение
Анатолій Мироненко
Мама
Здавили горло траурні жалі,
І крізь людську присмучену алею,
Уперше відірвавши від землі,
Несли уперше матір над землею.
Через село, через усе село,
По давньому селянському закону,
Моє невтішне горенько плило,
І хтось гойдав попереду ікону.
І хтось казав, що вік свій прожила
Моя матуся лагідно і гордо,
І що, мабудь, за всі її діла
Годився би бодай найменший орден.
Що мусять дешевіти ордени,
Якщо вони такі минають руки…
Салютували в небо ясени,
Чиюсь байдужість взявши на поруки.
А мама…Мама світлою була,
Мов говорила: – Людоньки, не личить
Нам дорікать живим за їх діла,
Щоб мертвих оцінить і возвеличить,
Бо слава мертвіх – вища з нагород…
І, мов на зло чіїмсь фальшивим славам,
В свої серця ховав її народ,
І в надвечір`ї плив за нею плавом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003486
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.01.2024
Плакучая ветла
(перевод с украинского. Автор оригинального стихотворения - Анатолий Мироненко).
Я ветлу посажу у родного порога
И поеду за счастьем в чужие края.
И меня будет ждать из далекой дороги,
И тревогами маяться мама моя.
Что поделать, родная, в разлуках постылых,
Ты прости меня, мама, проходят года!
И летят, и грохочут, как будто пустые
Между мной и тобой поезда, поезда…
Я предвижу, однажды, тревогой ведомый
Прилечу, чтоб застыть на отшибе села.
Но в скрипучих воротах у старого дома
Вместо мамы моей будет плакать ветла.
Плакуча верба
Я плакучу вербу посаджу біля хати
і поїду в далекі-далекі краї.
І мене з далини виглядатиме мати,
об тривоги ламаючи руки свої.
Тільки що я зроблю, як розлуки дорожні
Не коротшають нині?!
Матусю, прости!...
І летитимуть мимо, неначе порожні,
пасажирські гучні поїзди, поїзди.
Певно, мій коли-небудь зупиниться потяг,
і збіжу я в долину з крутого горба!..
Тільки стріне мене у скрипучих воротях
замість рідної неньки плакуча верба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003403
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.01.2024
Возвращающемуся
По земле, как будто в паутине,
Все блуждают люди и слова,
Но еще не собраны поныне
Древних сказок дивные дива.
Широко раскрытыми глазами
Можно чаще видеть чудеса.
Пусть же будут звездными ночами
Век твоих касаться небеса.
Ты освоишь новые маршруты,
Разомкнется переплет дорог,
Пусть трепещут и дрожат минуты
У твоих босых усталых ног.
Где еще найдешь такой бескрайний
Мир, открытый сказкам и мечтам?
Обойдешь весь свет, но снова, знаю,
Ты к родным вернешься воротам.
Оригинальный текст Ольги Журавлевой:
По землі, не наче в павутинні
Все блукають люди та слова,
Ще поки не зібрана донині
Із старих казок вода жива.
Подивись у веселкові очі,
Хай тобі всміхнеться вітровій,
Хай у довгі зорянії ночі
Небеса торкнуться твоїх вій.
Розкуштуй на смак солоний дощик,
Зазирни у плетиво доріг,
Хай пестливі хвилі затріпочуть
Біля твоїх не обутих ніг.
Де знайдеш іще такий безкрайній,
Дивовижний, незрадливій світ?
Йди, шукай, та я зарані знаю,
Знов повернеш до своїх воріт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003402
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.01.2024
Олександру Курапцеву
«Мимо пацаков, ацтеков, отстойников,
мимо гремучих домов
катятся двести вагонов покойников
к самому синему мо».
Александр Курапцев
Повз неоліти та палеоліти,
Цивілізацію повз,
Не зупиняючись в зиму, чи в літо
Потяг небіжчиків повз.
Щось там читаємо, в хмарах витаємо,
Їдимо, або – їмо.
Нежить побачимо, тут же вітаємо
Чітко разом: «Nevermore».
Їдуть із мерцями поети з поетками,
Їдуть до Мертвого мо…
Зайнятий кожен своїми абетками -
Memento, Memento Mor…
Чуєш навколо розмови суворі?
В голос запитує хтось:
-Тату, де море? Гей, тату, де море?
- Ось воно, синоньку, ось!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2024
Прауральською мовою слово "колима" означає "смерть" або "могила".
В суперечках втомлююся з дрібниць,
Та постійно зважую що да як,
Відлітає зір до небес ділниць,
Там мандрують хмари, мов вишній знак .
І стає мені зрозумію в мить:
Що ти просто порох. І в цьому суть.
І надривно серце моє щемить,
Адже в хмарах люди собі живуть.
Там в молочних водах ріка тече,
Там навколо спокій та самота,
Там була країна і буде ще,
Колимою зветься країна та.
І коли останній зустріну день,
Свою тінь на руки собі ж візьму,
Я піду шляхами неясно де
Крокувати далі - на Колиму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2024
Пандемия ли, потоп,
Смерч, война, торнадо.
Господи, меня за что?
Он сказал: «Так надо!»
Руйнування, землетрус,
або попіл з неба.
Господи, я ж обісрусь.
Каже він: «Так треба!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003144
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.01.2024
(Переклад вірша В. Брюсова)
Був сон: Я - мертвотно-безсилий,
Потрапив майже до могили,
Моє життя - ось-ось мине.
Колишній друг прийшов до ліжка,
Слова проклятий мовив тишком,
В обличчя вдарив він мене.
Оригинальный текст Валерия Брюсова
Посв.***
Мне снилось: мертвенно-бессильный,
Почти жилец земли могильной
Я глухо близился к концу.
И бывший друг пришел к кровати,
И, бормоча слова проклятий,
Меня ударил по лицу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003143
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.01.2024
***
Виходжу я на Торгову площу,
Через темну ніч мій шлях лежить,
Вулиця, ліхтар, аптека тощо
І життя моє - примарна мить.
І якщо помру, спасибі Богу,
Вернеться і ніч, і тротуар,
І Торгова площа, і дорога,
І аптека, звісно, і ліхтар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2024
***
Спить вагон, палає газ,
Поїзд мчить, уносить нас.
Нескінченна даль рівнин,
Місяць нагорі сумний.
З півдня - в край, де сніг і мла,
Мчать покійників тіла.
Місяць гляне у вікно:
Тільки - мертвим все одно.
Оригинальный текст:
***
Спит вагон, мерцает газ,
Поезд мчит, уносит нас.
Бесконечна даль полей,
Месяц горестный над ней.
С юга, с юга – в мир снегов
Мчится поезд мертвецов.
Смотрит месяц к нам в окно,
Только - мертвым все равно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2024