Падлючий вірш затявся і... не лізе! Мов закреп. Мов повстанець, причаївсь. А муза підло всілась на валізи – намилилась світ за очі, в круїз. Що вдієш тут? Як кажуть: "Баба з возу..." Немов гора звалилася з плечей. Хай інший поц ґвалтує власний мозок. Мені ж мовчання душу не пече. Не вичавити з мене ні рядочка! Ні слова. Ні слівця! Ущух азарт. Вже муза не несеться, дика квочка. Яка ж то розкіш, друзі, не писать! Нарешті від мовчання дах не глючить! Перо складаю. Писок – на замок. Сиди у схроні, вірше мій падлючий! – До кращих днів я з музою замовк. А там, якщо й прорве (авжеж, нескоро) і дах накриє повінню зі строф, я витягну з душі мовчання корок і розроджусь фонтанами історій, мов дітьми – Ной опісля катастроф. © Сашко Обрій.
ID: 1000063 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Гумористичні й жартівливі вірші дата надходження: 03.12.2023 11:10:08 © дата внесення змiн: 03.12.2023 11:11:07 автор: Олександр Обрій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie