Знаєш, країно, в твоїх руках
Доля людей, що долають страх,
І віддають борги до решти.
Злий я, що кидаєш у вогонь
Тих, хто росу пив з твоїх долонь.
Інших хіба знайдеш ти?
Легко ти робиш двохсотий груз
З тих, хто із тисяч наспіви муз
Чув із небес один лиш.
Того, чий голос звучить в віках,
Бачить у світле майбутнє шлях -
Нащо живим не лишиш?
Та по хвилині проходить гнів.
Там був поет, де буть хотів.
Разом з своїм народом.
Не нагород за вірші шукав,
Слави і статків не чекав,
Істина нагорода -
Те, що не стояв осторонь,
І як Джордано пішов в вогонь,
В смерті безжальні лапи.
Те, що, позбавлений пихи,
Став лиш одним із тисяч тих,
Хто піднімає прапор.
Те, що, коли твій промінь згас,
Простір завмер, зупинився час,
Перш ніж ступити знову.
І відтепер ім'я твоє
В кожному слові навіки є,
Вірша твого мови.
Брату Далі.
Поету Максиму Кривцову.
