*****
Лютую я холоднечу,
Що нам всім несе зима,
Вижену у порожнечу,
Де нікого більш нема,
Де вже вік перебуває
Безпроглядна лиш пітьма,
Що навкруг все обіймає,
Тобто те, чого нема.
Вижену її я сміло,
Покладу їй врешті край,
Щоб не мучила ні тіло,
Ані душу з серцем вкрай.
Їх вона неначе крає
Без ножа й без співчуття.
В них вона лиш викликає
Неприємні почуття,
Із якими коротати
Вік свій буду, та й по всім.
Не для цього дала мати,
Як родивсь на світі цім,
Те життя, що протікає,
Мов ріка, в мені щомить.
Тож від мене хай тікає
Холод назавжди в цю ж мить.
Йди від мене, забирайся!
Не потрібен ти мені
Й більш назад не повертайся
Ані наяву, ні в сні,
Щоб тебе не лиш зимою,
А ніколи не було,
Щоб завжди, а не порою
Сонце лагідне тепло
Кожному з нас любо слало
На землі цій, мов привіт,
Щоб навкруг все розквітало
На увесь цей білий світ.
Євген Ковальчук, 08. 12. 2020
