Чи раз тебе, кохана ненько Україно,
Топтали, нищили, вбивали люті вороги.
Красу блаженну і єдину
По світі з чобітьми несли.
А скільки ти заплакана від горя
Вставала із колін і знов цвіла,
Як тяжко здобувала волю.
Яка знівечена душа твоя була.
Хто роздирав твою сорочку калинову,
А білий цвіт собі забрать хотів?!
Хай Бог помилує, щоб знову
В гаю замовк пташиний спів.
Ти будеш жити вічно, Рідна мати,
Благословенна вся твоя земля,
Твій сміх лунатиме у кожній хаті,
Тебе охороняє Діва Пресвята.
