Біла мов сніг, біля річки калина.
Її плекає, гарненька дівчина.
Гудуть бджілки, немовби в раю,
Цвіте, береже вона, вроду свою.
Калина, червона калина.
Цвіте тільки раз, по весні,
а поруч гарненька дівчина.
Наспівує пісні, кохані свої.
Той цвіт, вже духмянів набрався.
І парубок той, в ті чари попався.
Той цвіт рясний, немовби багрянець,
і хлопець той, уже як коханець.
Якби той цвіт, утримать назавжди.
Весь час була б, я жінка жаданна.
Бо пройде час, і злине година.
І білий цвіт, покине дівчину.
А час пройшов, як мить соромлива.
І дівчина стала, жінка вродлива.
Тепер вона, гуляє в садочку.
Бо вже вона має і сіна, і дочку.
