В вікно залетів. Застигло, полумя свічки.
Неначе зорі, на розі, бурхливої річки.
Ось він задуває, в багатті вогонь, сірники.
Є і байдужі до нього, сороки й граки.
Нарешті майнув, десь гуляти по полю.
Це той, хто шанує, свободу і волю.
Такі викрутаси, затіяв в пилюці...
Що дулю звернути, хотілось падлюці.
Так навтішався негідник, скрипить на зубах.
А, то так шмаргоне, не встоїш на ногах.
Підняв він пилюгу, немов би, субару-імпрезі.
Кричать плюючись, мужики у слід не тверезі.
А десь надуває, на яхти вітрила...
Яка ж це скаженна, диявільська сила.
Урве паросольку, з корінням дерева
а то нахиляє землі і тополі, і клена.
Скаче зайчиськом, в садку, огородом.
Верткий жартівник, і звідки ж він родом?
А ось задирає, дівочу спідницю,
Цілує в уста, крадькома молодицю.
Веде себе так, мов паршивий хлопчисько.
Далеко десь був, аж ось уже близько.
Не стримати його, повірте нікому,
я крапки не ставлю, пишу лише кому...
Та й хто йому стане, супротив, на заваді.
Ми інколи вітру, не аби які раді...
За те, що життя надихає, гондоли, вітрила.
За те, що він Вітер - диявольська сила!!!
Дякую. І таке буває. 
