Пригадую, в той вечір задощило.
А ти стояв і тихо слухав скрипку.
Посеред світу, начебто на крилах,
І серце різав спогадом на скибки.
Ніхто не знав, не відав апогею:
Прокинулась душа, замкнута в тіло.
Життя текло в юрбі… і поза нею.
Змовкало… метушилось… гуркотіло.
Та музика текла, як кров по тілу.
Дощем вмивалась втомлена земля.
Лиш ти один, з обличчям сполотнілим,
Дививсь на руки диво-скрипаля.
Скрипка, звуки Паганіні,
Каніфолений смичок,
Бездоганність тонких ліній,
І лакований бочок.
Скрипка, витонченість талій,
І смичок дзвінкий на гарт,
Гамми зібрані в октави
В долю просять лише кварт.
Скрипка фальш не переносить,
Не міняє на гроші,
Якщо серце музи просить,
То за нотами душі.
В цілому чудово. Якщо дозволите, дві пропозиції:
- "душа, закута в тіло", бо скоріше за все правильна форма "замкнена", а не "замкнута";
- "Дививсь на руки скрипаля", тому що так зазвичай і дивляться на гру музики, саме на руки, а не в руки.
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я дуже вам вдячна за такі слушні пропозиції. Погоджуюсь з ними
як же ви мене гарно назвали 
ДЯ!
Оце так визнання!!! 
ДЯ!!!!!
