Змітаю в купку всі липкі страхи,
Холодні дотики абсурдних балачок
І викидаю, хай гризуть німі вогні,
Віршами списаний розпачливий листок.
Твій погляд прибирає все лихе,
Руйнує стіни. Масажує скроні...
Але існує інший світ, де тхне
Зухвалими вітрами на земному лоні.
Краса небес втрачає свою силу,
Коли під зорями ніхто не цілувався.
І всі стихії вже не надто милі,
Коли їх не об"єднують коханці!
Впаду росою, щоб омити ноги,
Вина наллю і білий хліб дістану з печі.
Побудь в теплі, мандрівнику, з дороги
Дай підсушу твої старі промоклі речі.
Коли зі мною цілувався вечір довгий,
Я запалила у собі свічу вишневу.
Я розказала всім, який ти є чудовий,
Але твоє ім"я я шепотіла лише небу!
Танцює вправно ніч у верболозі,
Хлюпощуться русалки, чи то тіні...
Кохання я своє тримала у облозі,
Та ти звільнив його із павутиння!
14.09.2010р.
Нам не збагнути всіх своїх Стихій,
але, звільнивши їх із павутиння,
ти нині усміхайся і радій,
бо, може, завтра - я вже буду твій:
відчуй, як вічне небо манить синню...
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я відчуваю як вже манить синню небо,
та залоскочує веселий вітерець,
Я дякую тобі за ці словесні перли,
вони мов ліки - Рай сердець!
Талановитий вірш, БРАВО! А мене муза щось покинула...
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна! Мене бува теж покидає Муза,але я її приманюю то давно забутою музикою, то посиденьками з подругами, то чимось смачненьким... Не журись,заскучає і з"явиться!