Зацвів каштан у місті восени,
Даруючи піднесення поетам.
Зацвів каштан у місті восени.
Біло-червоним вибухнув букетом.
Можливо це кохання розцвіло
В холодні ночі пристрастю зігріло.
Можливо це кохання розцвіло,
Що із весни шалено в нім горіло.
Не буде з квітів сім'я проростати,
Не виростуть із них нові каштани.
Не буде з квітів сім'я проростати.
Чи надто пізно він зацвів, чи надто рано.
Та спогадом солодким обігріє
Морозні дні в зимовім забутті.
Та спогадом солодким обігріє
Те диво, що було в його житті.
Треба ж таке! Тільки тиждень тому ходила і думала написати вірш про те, як поетично і неоднозначно виглядають квітучі каштани восени. І от - на. Ваш вірш! ))) Дуже красиві образи.
Валентина Курило відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Та ви все одно пишіть. Хочеться прочитати про Ваше бачення цього явища.