У нього є дружина, у тебе – щось таке…
Життя наполовину – напряжливо-гірке.
Прокинулася вранці – а він в твоїх думках.
У стомленому серці – стріла, а може цвях...
Приховані слова, невиплакані сльози,
Твої роки спливають в щоденному гіпнозі.
Вже склянка захлинулась, вживаючи вино,
А серцю не накажеш, не слухає воно…
Воно збиває ритм, воно шукає щастя
У телефоннім дзвоні, у зустрічах нечастих.
Кохаєш без причини, без віри в майбуття...
Життя наполовину… Та все таки – життя!
А у твоїх подруг – все класно, все за планом,
Стабільний рівній секс… коли не зовсім п'яний.
Засуджують, пліткують... Чому ж їх так цікавить
Життя наполовину? Чому ж їх "жаба давить"?
Ого.... напівжиття - така актуальна тема...
Мені найбільше до вподоби "Кохаєш без причини, без віри в майбуття..." Хіба ж це не прекрасно? Кохаєш, тому що просто КОХАЄШ!!!
Віктор Нагорний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
1. "напряжливо-гірке." - віє сучасністю.
2. "... вранці – а він в твоїх думках" - ооо - це вже стійкі симптоми закоханості.
3. "...стріла, а може цвях..." - бажання пояснити собі, що відбувається.
4. "склянка захлинулась" - просто геніально!
Віктор Нагорний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудово людям жити
Наполовину в хибі,
Таке буття вражає
Хоч декотрих із нас...
Але існують речі
Нікому незбагненні!
ЧасОм когось і жалить
Той опис у віршах.
Але казати можна
Щоразу пебперервно
Що хочете...Оскільки
В сусіда краще все,
І навіть це - не притча,
Коли кусають лікті
В людини за спиною
Такі "захисники".
Віктор Нагорний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ні, я не лицемірю, ні, я не захищаю...
Пишу про те, що є... чи інколи буває.
Я не кажу за очі, ні, я не посміхаюсь!
І над жіночим серцем ніколи не знущаюсь.
Цікаво було почути, як уявляє собі жіноче "життя наполовину" чоловік... хоч один. Чудові рядки 
