Я тобою втамовую крик,
Що з запалених рветься легенів,
Прикладаю до серця лик,
З нього дивиться в тебе геній,
Неприкаяний божий джин
Проникає в твої бажання,
Де отець, чоловік і син
Як один ідуть на заклання.
Він вдивляється в глиб клітин,
Прозирає у рух планетарний,–
В цій безодні могильній ти
Всепричинна, і все – замарно,
Бо приносиш за миттю мить,
Закриваючи очі поетам,
А мені сулії не закрить,
Не спинить змієвого лету.
Ви з ним зкумкалися, мені ж
Ваші пестощі – в горлі кров’ю.
Лиже лезом аорту ніж
Твоїх вуст мені на здоров’я.
Я тобою знімаю біль,
Ти і мати, й сестра милосердя...
Повні води святих породіль
Упокояться в теплій тверді.
"...В цій безодні могильній ти
Всепричинна, і все – замарно,
Бо приносиш за миттю мить,
Закриваючи очі поетам,
А мені сулії не закрить,
Не спинить змієвого лету.
Ви з ним зкумкалися, мені ж
Ваші пестощі – в горлі кров’ю.
Лиже лезом аорту ніж
Твоїх вуст мені на здоров’я..."
Богдан Ант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А почему Дух распят в Материи? Это долгий разговор, здесь рассмотрен лишь один из аспектов проблематики, но и он чрезвычайно многогранен и глубок. Это теософское стихо, как и все мои, в той или иной мере.
Ого! Такого погляду на материнство ще не зустрічала... "приносиш за миттю мить, закриваючи очі поетам" - жіноче начало вбиває? чесно, я завжди вважала, що - надихає, коли від погляду Жінки хочеться літати, так само як від погляду Чоловіка - вистояти, стати Непорушною Стіною (богородичний образ, пригадуєте?).
Ми такі мінливі в своїх потоках свідомості...
Богдан Ант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Здесь материнство лишь символ оплодотворения Духом Материи, чреватой всеми формами сразу. Оккультизм, см. другие комменты.