Для собаки кістки Мурка
Підштовхнула вміло,
Він здивовано завмер:
«Що воно за діло?!»
Кицька справі підсобивши,
Думала: « Побачить,
«що кістки кидаю я -
Прийде час - віддячить!»
В неї задумка була,
Натравивши псину,
Проучити негідника
За давню провину!
Провинився в неї кіт -
Звали його Мотя,
Насолив він добре їй,
Зачепивши Котю.
Котя молодий
Та гарний -
На бесіди ласий,
До сусідки забігав,
Поточити ляси.
Але Мотя, безпідставно,
Тицьнув Котю пикою -
Мурка в думках обізвала -
Цю провину - дикою.
Котя здрейфив та пішов –
Мотя був сильніший,
Але Мурці краще знати,
Хто із них правіший!
Затаїла злобу Мурка –
Шипіла на Мотю:
«Геть йди, шкереберть,
Проклятий!
Верни сюди Котю!
Мотя весело сміявся -
Говорив: «Дурепа!
Добре, що він втік від тебе,
Так тобі і треба!»
Мотя, мелючи таке,
Копав собі яму –
Мурка шанси рахувала,
Сидячи на рамі.
У хазяйки із корзини
Кістяки зникали,
А собака від подяки -
Вже хвостом виляла.
Подружилася із Догом,
Хитро та незвично!
Пес від радості скавчав -
Вгледів симпатичну!
Час настав!
Здійснились плани -
Потайні, великі,
Мурка Дога натравила
На котячу пику!
Якось вранці підманула
Вона Мотю салом,
А сама давай пищати –
Собаку й зірвало!
Дог «начистив» Моті пику
Та «погладив» спину,
Заричав, взявши за барки,
«Щезни, вражий сину!»
Отака була для Мурки
За кістки віддяка -
Тепер Мотя вже
Сумирний!
Боїться собаки!