УКРАЇНСЬКА НАРОДНА КАЗКА
(частина друга)
А кров з рукавиці текла потихеньку.
Почали у ній підпливать
Ті богатирі, що залишились спати.
Прокинувшись, бігти вони
Не стали, товариша щоб рятувати
З цієі лихої біди.
Коли навкруг хлопця оббив землю коник,
Іван каже змію:
- Тепер,
зміїще, ніхто тебе не обороне.
Вважай, що уже ти помер.
- За мене помстяться тобі,- змій говорить, -
мої три сестри і татусь -
цар Ірод.
Убив змія хлопець і скоро
До друзів своїх повернувсь,
Ведучи за повід коня чарівного.
Здивовані дуже були
Побачить Івана вони ще живого.
Пробачив усе їм.
Пішли.
Аж тут підбіга до них песик бабусі ,
що хату Іван їй накрив.
І каже:
- За вами давно вже гонюся.
Мене відіслали з таким -
Шоб вас попередив, як схочете пити,
з кринички води не беріть.
Лиш навхрест ударте.
А що з того вийде,
Самі все побачите вмить.
І стіл вам під явором буде накрито.
Та тільки не їжте тих яств,
Лиш навхрест ударте, бо буде вам лихо!
Чекатимуть далі на вас
Застелені ліжка під дубом крислатим,
їх шаблею вдарте навхрест.
Не здумайте тільки на них ви лягати!-
сказав все це пес їм і щез.
Поїхали хлопці.
Чимдуж поспішають.
ВТОМИЛИСЬ.
Схотілось їм пить.
І тут край дороги вони помічають
Криничка з водою стоїть.
Іванові друзі хотіли напиться.
Він ледве їх встиг зупинить.
Ударив як шаблею навхрест криницю
із неї у ту ж таки мить
Захлюпала кров, бо сестра це тих зміїв
Була, що Іван їх побив.
Пішли.
Розгорталися далі події,
Як бабин їм пес говорив.
Накриті столи їм і ліжка зустрілись.
Іван їх також порубав...
Із змієвих сестер струмком кров ще лилась,
Іван же вже далі рушав.
Аж раптом надворі враз посутеніло.
На небо хмарище вповзла.
Кругом зашуміло, заторохкотіло… -
Це мати зміїна була.
Мужичий син друзям своїм і говорить:
- Її не подужаю сам!
Це ті як почули - ну, бігти до моря
По горам, степам і лісам.
Десь там була кузня.
Дістались до неї. Гукає Іван:
- Відчиніть!!
Тоді ковалі відчинили їм двері.
Аж бачать - зміїха летить.
Прийшлось ковалям кузню всю зачиняти
Дверима з заліза бігом.
А мати-змія стала двері лизати
Вогненим своїм язиком.
Усі полякались...
Зростала напруга...
Тут просить Іван ковалів:
- Робіть мені ви важелезного плуга
і двоє великих щипців.
Усіх налякала зміїна навала -
Старались вони, як могли.
І, як тільки двері змія пролизала,
Щипці й плуг готові були.
І тут Іван щипці з вогню як ухопить,
Як здавить зміїну губу,
А потім це й плуга накинув і ходить
він, орючи нею ріллю.
Багацько прийшлось, тій зробити роботи.
А скиби такі наверта
Як хата.
Змією орав Іван доти,
Аж доки не вмерла вона.
Тоді він змію кинув в море, у воду.
Панкі́в же додому прогнав:
- Ідіть боягузи. Ви й з панського роду,
Та з вами морока одна.
А сам на коні, що у змія взяв, їде.
За хвилю якусь нагадав,
Що він проскакав повз старенького діда,
А честі йому не віддав.
Тоді повернувсь. Привітався і просить
старого аби вибачав.
- Еге!- каже дід.- Добре, що поздоровавсь.
Завжди, щоб старих не минав.
Іще ти послухай моєї поради:
Поїдеш - зустрінеш дідка.
Так остерігайся його, Бога ради!
Всіх інших ти щиро приймай!
Подався Іван.
Раптом бачить,назустріч
сопливий дідок шкутильга.
- Старий і слабкий я.
Ти ж воїн сильнючий...
Обійдешся і без коня!-
сказав це та й кинув стрілою в Івана.
І сам на коня застрибнув.
А це був змій-батько, цар Ірод поганий.
- До тебе я й пішки дійду!-
услід зпересердя Іван став кричати.
Взяв палицю в руки й побрів.
Та рана почала боліть, розпухати,
Бо Ірод стрілу отруїв.
Все ж зціпивши зуби хлопчина йде далі:
- До бід не звикати мені.
А згодом в дорозі Іван зустрічає
дідка - борода до землі.
Коли привітались, дідок і говорить:
- Я, хлопче, з тобою піду.
Можливо, я стану тобі у пригоді –
СОБАК БУДЬ-ЯКИХ ВІДЖЕНУ.
Згадались Івану поради старого.
- Ходімо!- Іван закивав.
А згодом зустріли ще й ДІДА МОРОЗА,
і той до їх гурту пристав.
А потім і третій Щ0 ЇСТЬ НЕ НАЇСТЬСЯ,
четвертий ЩО ВОДУ ВСЕ П'Є,
і п'ятий ЩО МОРЕ СКЛАДАЄ В КОПИЦІ,
і шостий - БИЧЕМ ВЛУЧНО Б’Є,
А потім і сьомий ЩО БІГАЄ ШВИДКО
із восьмим ЩО БАЧИТЬ УСЕ.
І скоро дороги приводить їх нитка
В те царство де Ірод живе.
Побачив їх Ірод. Звелів випускати
Сім тисяч презлючих собак.
Дід перший і каже:
- Не бійтесь,
Вбивати таких собацюг я мастак.
Собак перебив він й постягував в скирти.
Зайшов гурт до Ірода в двір.
І тут під склепінням вони опинились –
Це пастку зробив Ірод-звір.
Залізне склепіння всіх стрімко накрило.
"Гостей" Ірод хоче спекти –
Наказує слугам аби розпалили
Березових дров три вози.
Але ДІД МОРОЗ ті залізнії стіни
Вже інеєм товстим покрив.
Як дрова згоріли, наказує Ірод,
Щоб попіл з Івана змели.
Коли царські слуги склепіння підняли,
Побачили - там всі живі.
Помітив все ж Ірод - Іванова рана
Набрякла, гноїться, в крові.
Та й думає: "Вбити Івана ще встигну.
Помучу я їх всіх як слід."
- Як зможете море в копиці зложити,-
сказав,- ,
відпущу вас,
і ДІД,
що знав як це треба робити, узявся
й за ніч море все осушив.
Пісок весь морський із дна не лінувався,
А ШВИДКО В КОПИЦІ ЗЛОЖИВ.
Всю цю чудасію цар Ірод побачив;
Завдання вже нове дає:
- Мечем я вам голови всім постинаю,
Якщо мій обід не з'їсте!
Зітхнувши, подумав Іван - син мужичий:
"Скоріш рана вже б зажила –
Тоді б показав би йому, як нас мучить!"
І тут дівчинонька одна,
що в Ірода злого була у полоні,
Івана взялась лікувать,
Бо знала всі трави - ці ліки природні,
А Ірод почав готувать
Обід в казанах із всієї худоби
Яка тільки в нього була,
Горілки сто бочок і хліба, і здоби,
й ковбас з сто одного вола.
Іван аж присвиснув:
- Цього й за три роки,
Мабуть, не осилимо ми!
- Із цим пригощанням не буде мороки!»
говорять Івану діди.
А ЇМ НЕ НАЇМСЯ і П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ
Взялися обід той трощить.
Поїли все чисто.
Змій каже:
- Боюся, вам Ірода не обхитрить.
Іще завдання вашим є голівонькам –
Повинні мені принести
Скоріше за доньку мою скорогонку
В відерці морської води.
Іван все зітхає: "Пошвидше б вже рана
Загоюватись почала.
Переночували.
Змія-донька рано
знайшла скороходи, вдягла
на голову шапку собі невидимку,
відерце у руки й гайда.
Та дід ТОЙ, ЩО БІГАТИ ВМІВ за хвилину
Уже її переганя.
Побачивши це, вона сонного зілля
під ноги сипнула йому.
Набрала води і додому побігла.
А дід біля моря заснув.
Розгледів це ТОЙ, ЩО ЗА ДВАДЦЯТЬ ВЕРСТВ БАЧИВ,
Івану і всім розповів.
А ТОЙ, ЩО ЗА ДВАДЦЯТЬ ВЕРСТ МОЖЕ
ВЛУЧАТИ БИЧЕМ
його враз розбудив.
Вхопив ТОЙ, ЩО БІГА відро і ще швидше
дочки-скорогонки прибіг.
Тут Ірод, безсилля своє зрозумівши,
Для страти на тік всіх потіг.
Івану дівчина поло́нена й каже:
- Вже рана твоя зажила!
- То й що!- каже Ірод,- Я меч свій дістану
і буде усім вам хана!
Та тільки мечем він своїм замахнувся
Іван, як знов силу відчув,
Підскочив до змія, вхопив і, крутнувшись,
На гострий шпиль замку жбурнув.
Розправившись з Іродом, взяв Іван знову
Коня, що украв в нього змій.
І дівчину що полюбилась, в дорогу
Поїхати з ним запросив.
Дівчина мужичого сина кохала
Ще з самого першого дня.
Йому посміхнулась , ще й поцілувала
Та й сіла із ним на коня.
Діди обступили Івана:
- Ну,друже,
Своє щастя міцно тримай!
Підем ми іще кому-небуть послужим.
Удачі тобі! Прощавай!
Мужичий син в землю свою приїзджає.
Заходить в палац до царя.
З порога його дуже чемно вітає
Й веде чарівного коня.
А царський синок вже й забув свою мрію.
В банкетах проводить всі дні.
Й ніяк не здійснить він батьківські надії
Про внуків у царськії сім'ї.
А богатирі ті із панського роду,
Що син їх мужичий прогнав,
Побачили дівчину гарну на вроду,
і заздрості розпач їх взяв.
Цареві давай шепотіть без упину:
- Невже це красуня така
Івану дістанеться, хлопському сину!
Вона б комусь з нас підійшла!
І цар, їх послухавши, каже Івану:
- 3 дорученням справився ти:
коня нам привів і дівча непогане.
Їх тут залишай і іди.
- Це все, що ти, царю, мені мав сказати?!-
розгнівавсь тут раптом Іван-
де ж золота гори, що ти хотів дати?
Де меду й горілки казан?
Зробив, що просив ти, хоч було не легко
Коня мені цього дістать.
Убив я трьох зміїв ще й трьох їхніх сестер,
їх матір і батька-царя.
Прийшлося мені натерпітись немало,
Випробувань різних зазнать.
Тому тепер я уже страху не маю.
Тобі мене не залякать!
Якщо ти посмієш мене зачепити,
Або наречечу мою,
Я змушений буду палац твій спалити,
і віку тобі вкорочу!
Побачив тут цар, що Іван не шуткує,
і тон свій розмови змінив.
А той повернувся собі і крокує
Додому, до батьківських нив.
З ним поруч іде наречена, щебече -
Вродлива і юна, в соку,-
і ложить йому свої руки на плечі.
Отак і пішли по віку...
Іван - син мужичий - зумів не зазнатись,
За що й поважали його.
Не вірив панам він, й старавсь більш не знатись
із сильними світу цього.
ID:
276013
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 19.08.2011 23:53:40
© дата внесення змiн: 19.08.2011 23:53:40
автор: Віктор Ох
Вкажіть причину вашої скарги
|
