Здравствуйте!
Пропоную вашій увазі декілька думок, щодо очікуваного, але так успішно проґавленого приходу АнтиХриста.
Здавалося б що тут добавиш і, головне, як проґавиш, коли тема весь час на слуху, всі насторожі й готові в будь-який момент дати гідну відсіч ворогу. Навіть, якщо і не всі, то все одно, мають бути чатові, котрі у випадку чого піднімуть тривогу… Таж Церква, наприклад. І воно є – і чатові, і церква... Але, тим не менше... успішно «прогавили» Чому? Швидше за все тому, що не туди дивились.
Щоб зрозуміти СУТЬ приходу АнтиХриста, потрібно зрозуміти СУТЬ/ПРИРОДУ Царства Небесного. Бо саме воно лежить в основі всіх подій, що відбуваються… З пошуків Царства потрібно починати… Ним же все й має завершитись…
Шукайте, перш за все, Царства Божого… можна прочитати в Євангеліє від Матвія частина 6 вірш 33.
Саме Царство Небесне проповідував Христос, учнів своїх навчав розуміти його й заповідав донести те знання всім народам…
Вони донесли… А результат? Люди, якими були 2000 років тому, такими й залишились. Хоча християн і стає все більше, а примірник Нового Заповіту можна отримати вільно й безкоштовно, було б бажання, і навіть без бажання, проте кількість т.з. «віруючих» так і не переростає в якість.
То може, справді слід ПОШУКАТИ Царства Божого, а не просто відбутись словами – Приймаю Ісуса Христа, як Спасителя, з усіма відповідними наслідками… Що значно легше й простіше. Але це - самообман.
Шукати – складно. Процес пошуків – творчий процес. Щоб знайти щось - крім очей-язика-вух, потрібно мати й голову. Й уміти нею користуватись. Потрібно думати, мислити, ворушити мізками, оцінювати, зважувати, приймати рішення. І що важливо - приймати СВОЇ рішення. Бо наше життя - це наше життя і саме ми несемо за нього відповідальність. Ніхто інший.
Штука в тому, що за Царством Небесним не потрібно далеко ходити… воно тут, всюди… і, що більш точно й вірно - в кожному з нас.
Лк. 17:21
І не скажуть: Ось, воно тут, або: Ось, там. Бо Царство Боже усередині вас.
Це не те, ЩО ми бачимо, це те, ЯК ми бачимо, ЯК думаємо, чим керуємось у своїх діях… Царство Небесне – це СВІТОГЛЯД. СВІТОБАЧЕННЯ. СВІТОСПРИЙНЯТТЯ. І ЦЕ світобачення не натягується, як шапка на голову. Воно формується… Формується довго й важко. Через сміх і сльози. Методом проб та помилок. Не в один день… Царство Небесне – це СВІТОГЛЯД, який здобуваєш на ШЛЯХУ до ІСТИНИ все своє ЖИТТЯ.
(Євангеліє від Івана частина 14: вірш 6)
Промовляє до нього Ісус: Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене.
Тут цей ШЛЯХ названо шляхом до Отця – не заперечую. По-мені, шлях до Істини - шлях до САМОГО СЕБЕ.
Дорога, дорога... Я знову крокую
І кроки, як дні, про себе рахую.
Синь над головою, твердь по-під ногами
Та обрію край, прошитий стежками.
Як будь-хто в дорозі – знаходжу, втрачаю,
Що треба – беру, а що ні – викидаю.
Як будь-хто – сумую, як будь-хто – радію,
Буваю у силі, буває – хворію...
Усяке буває... на те і дорога –
Супутники вічні – Надія й Тривога .
Разом із ними роблю свої кроки.
Чи є десь кінець? Я не знаю... А поки,
Крокую я днями, крокую роками,
Крокую світами, крокую життями.
Все йтиму та йтиму до того порогу,
Де станем єдині – сам я і дорога...
Скажу, що саме Істину/Правду закликав шукати Христос. Саме її зерна сіяв в душі, як в притчі про сіяча. І притча про зерно гірчичне, що будучи найдрібнішим виростає найбільше серед рослин. Істина, як закваска, вкладена в серця і голови, як в міру муки, для того, щоб скисло все і спікся хліб.
Ін. 8:32
І пізнаєте істину, і істина зробить вас вільними.
Тільки, посіяти зерна – одне. Проростити, виростити – зовсім інше. І це вже не робота Христа. Пророщувати, ростити ПРАВДУ на ниві власної душі - це робота кожного з нас. Особиста. Бо Царству Небесному ВЧАТЬСЯ, доростають до нього… І цього неможливо зробити за когось. Тільки за себе. В решті-решт, Істина, яку так плекали, проросте достатньо, щоб змінити кожного, відкривши очі на те, ХТО МИ Є, точніше – КИМ, або ЧИМ МИ СТАЛИ. А коли насправді знаєш, хто ти є – тільки тоді бачиш, що тобі потрібно, а що - ні. Тоді можна позбавитись всього непотребу, що забирає стільки часу, сил і можливостей, щоб повністю зосередитись на тому, що справді ВАЖЛИВО Й НЕОБХІДНО. Тоді сама собою відпадає така штука, як «гріх», бо народжений в Істині - безгрішний вже по природі своїй.
Добавлю: (Матвія частина 13: вірші 44-51)
Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радості з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.
Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перлин добрих,
а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її.
Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину.
Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають.
Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,
і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!
Чи ви зрозуміли це все? Так! - відказали Йому.
Сумніваюсь. Інакше, чого б я тут говорив (писав)…
Й передбачення не було б:
Ісус же промовив у відповідь їм: Стережіться, щоб вас хто не звів!
Бо багато хто прийде в Ім'я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох.
(Матвія частина 24: вірші 4,5)
Дуже показовий уривок. Ще раз:
Ісус же промовив у відповідь їм: Стережіться, щоб вас хто не звів!
Бо багато хто прийде в Ім'я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох.
Кілька висновків з цих віршів. Перше, Ісус сіяв зерна істини, але проростити й примножити їх - наша робота, про що говорилось раніше.
Другий висновок: ні у кого немає гарантій на спасіння. Стережіться, щоб вас ніхто не звів/не обдурив… бо ще ніхто не врятований, ще ніщо не закінчилось, все ще тільки починається… Інакше, БУЛО Б ДОСТАТНЬО Й ОДНОГО - ПЕРШОГО ПРИШЕСТЯ. І ми б вже сьогодні жили іншим життям, і готувались зустріти двотисячну річницю приходу Царства Божого.
Тому - Христос НЕ ТОЙ СПАСИТЕЛЬ , яким його офіційно малюють. Він лише ШЛЯХ, ДОРОГОВКАЗ, ДВЕРІ увійти в які кожен повинен САМ. І Якщо хтось нас й може врятувати – так це тільки ми самі. Кожен САМ має стати собі Рятівником/Христом/Спасителем.
Будь-хто інший, хто претендує на цю роль – Спаситель з позначкою ЛЖЕ. Ось третій висновок.
Колись, відомий діяч Мартін Лютер назвав чергового Папу АнтиХристом, за те, що останній надумав продавати індульгенції (прощення гріхів) за гроші. Я підтримую Лютера щодо індульгенцій – за гроші відпускати гріхи – немає нічого спільного з прощенням. Але не підтримую, щодо АнтиХриста. Не Папа був їм. І не будь-хто інший. Жодна людина… окремо. Справжній АнтиХрист ховається там, де його й шукати не сміють. На самому видному, «святому» й почесному місці. Його образ - на кожному розп’ятті, в багатьох іконах, що дивляться на нас в церквах та домах християн. Саме образ. Натяк. Повніше АнтиХриста можна вгледіти, розглядаючи власне відображення у дзеркалі. Але й тут ще не весь він.
Бо АнтиХрист – це також СВІТОГЛЯД. Те, як ми думаємо, як дивимось, чим живемо… Це віра в те, що твій порятунок залежить від когось, а не від ТЕБЕ, що у сусіда трава зеленіша, а гроші – не пахнуть. Будь-яка неправда, яка свідомо видається за правду – і є АнтиХрист. І це - в кожному з нас. Включаючи того Христа, в якого, як в Спасителя, так палко примушують вірити. Спасителя, який нездатний нікого врятувати. ЛИШЕ ПРИВЛАСНИТИ ІМ’Я. Але, як АнтиХристу себе ще назвати, як не ХРИСТОС?
З темою ЛжеСпасителя поруч йде 2 послання апостола Павла до Солунян. Частина 2: вірші 1-12
Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього,
щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, ніби вже настав день Господній.
Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль,
що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме.
Чи ви не пам'ятаєте, як, ще у вас живши, я це вам говорив був?
І тепер ви знаєте, що саме не допускає з'явитись йому своєчасно.
Бо ВЖЕ діється таємниця беззаконня; тільки той, хто тримає тепер, буде тримати, аж поки не буде усунений він із СЕРЕДИНИ..
І тоді то з'явиться той беззаконник, що його Господь Ісус заб'є Духом УСТ Своїх і знищить з'явленням приходу Свого.
Його прихід за чином сатани буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами,
і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любови правди вони не прийняли, щоб їм спастися.
І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили,
щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду.
Отже, перед Другим пришестям має відкритись беззаконник, читай НЕПРАВЕДНИК той, який НЕ ПРАВДА, АнтиХрист, і тут все зрозуміло… але, вираз: в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме – спішать сприймати, як очевидне коронування якоїсь персони в поки зруйнованому, але, невідомо, коли в майбутньому відновленому, храмі царя Соломона. В Єрусалимі. І всіх тішать тим, що храм ще не відновлений. Немає храму – немає АнтиХриста. І ніякого наголосу на те, що ВЖЕ діється таємниця беззаконня. Про що застерігали і Христос, і Павло. Минуло 2 тис. років… Якщо на початку застерігали, бо було кому, то тепер – просто баюкають - храм зруйнований, храм ще не відбудували… СПІТЬ СПОКІЙНО.
Христос же називав храмом не тільки будівлю з цегли-каменю, а й тіло людське. І саме в цьому храмі ведуть свою боротьбу Божественне - ПРАВДА й те, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами – тобто, НЕ ПРАВДА.
Першу заповідь – "возлюби бога свого" розуміти можна, а я і розумію, як - ВОЗЛЮБИ БОГА (ПРАВДУ/ІСТИНУ) В СОБІ. Бо всім дано буде називатись синами Божими, хто плекаючи ІСТИНУ, отримає нове народження в дусі Істини. Але це, як результат САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ НА ПОЛІ СВОЄЇ ДУШІ. Натомість, туди, в душу, в розуміння, у світосприйняття, як сомо собою зрозуміле, ще змалечку, щоб без шансів на отямлення, вкладається те, що за нас це зробив, або зробить ХТОСЬ. Так званий «Спаситель-Христос». І поки це прийматиметься за чисту монету, поки НЕПРАВДУ прийматимуть за ПРАВДУ – ДЕНЬ ГОСПОДНІЙ НЕ ПРИЙДЕ:
Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль,
що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме.
І виявити цього беззаконника В СОБІ кожен також повинен САМ.
Бо ВЖЕ діється таємниця беззаконня; тільки той, хто тримає тепер, буде тримати, аж поки не буде усунений він із СЕРЕДИНИ.
Лише, коли стане зрозуміло, ЩО є НЕПРАВДА, лише
тоді то з'явиться той беззаконник, що його Господь Ісус заб'є Духом УСТ Своїх і знищить з'явленням приходу Свого.
Духом уст Своїх… не танками/гарматами, як малюється, а Словом. Словом правди/істини, приходом істини, І в ролі Ісуса в даному випадку має виступати кожен з нас…
Нарешті,
Його прихід за чином сатани буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами,
і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любові правди вони не прийняли, щоб їм спастися.
Зауважу дві речі. Перше, переживаючи день-у-день майже одне й те саме, ми все менше уваги звертаємо на оточуючий нас світ. Для нас буденні народження й смерть, абсолютно природні і звичні трава, дерева, квіти. І це добре. В цьому, гадаю, і є суть прояву Господнього. Щоб все сприймалось гармонійно, природно, як само собою зрозуміле. Насправді – воно далеко не зрозуміле й представляє собою чудеса неабиякі. І те, як зачинаються діти – в тому числі. Тому, вигадувати надприродне непорочне зачаття - все одно, що вдосконалювати й так досконале, що приведе лише до погіршення результату, як би не переконували у зворотному. Стоячи на вершині – куди б не пішов – все одно підеш вниз. Тому, Ісус також, як і всі ми, з’явився в природній/Божий спосіб – тато/мама, зачаття, 9-ть місяців вагітності, народження і зростання
.
Якщо зачаття було таким незвичайним і дивним, то чому ж все інше – таким буденним і звичним? Непорочне зачаття - ОДНЕ з неправдивих чудес, від Лукавого.
Друге.«Велика Спокута Христа», як і те, що Ісус забрав на себе всі гріхи світу – ще одна із священних корів образу АнтиХриста.
В Івана частина 1: вірш 14:
І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця.
А далі частина 1 вірш 29
Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!
Бере – не значить забирає. Значить – розділяє. Як і всі ми, хто приходить у цей Світ. Слово, ставши тілом, розділило з усіма гріх Світу цього, аж ніяк не забрало, невідома куди і як. Так пірнальник розділяє з рибами воду озера, поки не вийде з нього. Пірнальник піде – озеро залишиться. Чи може, після розп’яття світ став зовсім безгрішний? Чи бодай, гріха хоч трохи поменшало? Навпаки. Будь-який, так званий "слуга" божий скаже, що до Другого Пришестя АнтиХрист лише набиратиме.
Смерть Ісуса, хоч і знакова (не просто так помер молодим, міг ще жити й жити) - не переважує його життя. А ще точніше - благу вість/Євангеліє. Христа міг знайти Ірод в дитинстві. З аналогічним кривавим результатом. Якщо справа в стражданнях, то чим молодий Христос був менш невинний від дорослого? Подумайте. Забили в дитинстві – і все! Гріхи спокуті, всі врятовані, зійшло Царство Небесне нині, прісно і на віки-віків. Так? Очевидь, що ні. Не трапилось цього ні до, ні після розп’яття. І не мало трапитись, бо справа не у смерті Христовій. Справа в житті… І його житті, і нашому. І на даний момент – більше в нашому.
Ісуса спонукали стати Царем і вести всіх своєю мудрістю, натомість він добровільно пішов на СМЕРТЬ. Пішов, щоб не заважати кожному торувати свій шлях самостійно. Інакше до Царства Небесного не потрапиш. Хто-хто, а Він це розумів добре. Добавлю - легше сходити за когось по нужді, ніж забрати, тим більше спокутувати чужий гріх. Це нісенітниця. Дуже зручна, але нісенітниця. Більше того, заморити когось «невинного» за гріхи інших – це не спокутування. Це зло. І зло довершене, якщо видавати за благо. Що й робиться.
І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили,
щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду.
Якщо хто вважає, що його й так не погано годують і йому досить… має право. Кожен має право обманутись…
І наостанок : я вірю, що Господь сотворив людину ВІЛЬНОЮ. Цінуйте свою свободу. Самі ОБИРАЙТЕ свій ШЛЯХ. Хоч і не легко, але не дозволяйте, щоб це робилось за вас.
Входьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходить.
Тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що ЗНАХОДЯТЬ її!
(Матвій частина 7: вірші 13,14)
Бачите, й тут потрібно шукати. А отже - ДУМАТИ. Думайте, панове, й постарайтесь НЕ НАДУРИТИ САМИХ СЕБЕ. Обманути, надурити себе, по-моєму – і є САМИЙ ВЕЛИКИЙ ГРІХ.
Отче наш, де б ти єси...
Там де ти – там Небеси,
Царство Істини з тобою
Й щира Правда. Чи з журбою
Чи із радістю звертаюсь,
Коли як… Та все питаюсь
Про майбутню добру долю.
Як на все є твоя воля -
Дай себе не обдурити,
Не лукавити і жити
В мирі й злагоді між люде...
Ще, прохаю, добре буде
У житті, де скарб свій знати,
Та ніколи не зміняти
Скарб коштовний - на багно,
В щоб рядилося воно.
Дай дійти... пройти дорогу...
Утамуй мої тривоги -
Дай дійти-таки до тебе...
Ми - одно. Це шлях до себе...
В Царстві Небесному немає ні церкви, ні Біблії. Все то костилі, котрі не потрібні тим, хто ходить, тим більше – літає...
Успіхів вам.
ID:
336898
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.05.2012 20:29:39
© дата внесення змiн: 13.09.2023 14:45:57
автор: Aheya
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дійсно, надурити себе - це найбільший гріх для людини. Згоден. Тому треба ДУМАТИ, і нічого не сприймати на віру (сліпо)...
