Ми вчимося жити з болем. Адаптуємось. Природа подбала про все. Регенерація. Цікаво,чи оте наукове слово стосується усіх пошкоджень. Було б непогано… Але все минає. Із часом. Та все ж минає.
Пам'ять теж здатна регенерувати. Вона викидає непотрібне. Коли приходить усвідомлення, що факт змінити неможливо, що так повинно бути – ми приймаємо його як належне, навіть, якщо до того рвали голосові зв'язки і доказували, що миритися із цим не будемо. Ми приймаємо. Вчимося жити з цим. І живемо. Ми можемо. Найбільшим тягарем є невизначеність, найбільшою бідою – зневіра і невпевненість у власних силах. А коли все чітко і ясно – тоді все просто. Ні, не просто – простіше. Чому? Невідомо. Підсвідомість напевно. Дивно, але в кінці кінців, ми все ж забуваємо навіть те, що, на нашу думку, не забудемо ніколи в житті, ми живемо із тим, із чим не могли ніколи змиритися, живемо без того, без чого, думали – не зможемо. Але ж живемо.
