Я - на війні! Із ким? З собою!
І полонених не беру!
У цім гроссмейстерськім двобої
Так чи інакше, я - помру...
У завойованій частині...
А в іншій- феніксом воскресну...
У слів збудованій вощині,
У диво- райдуг перевеслах.
У кожній росяній краплинці
Я віднайду свої утрати.
У шовком вишитій торбинці
Я буду мудрість зберігати.
Я напишу вірші найкращі
На глибах чорного граніту.
Святим вогнем здолаю хащі
Мого зруйнованого світу...
І відбудую. По цеглинці.
Збиваючи до крові руки.
І хай літають, як ординці,
Душевних мук голодні круки.
Я не злякаюсь більше болю-
Бо загартована в стражданнях,
Ціную людяність і волю,
Від хоті відрізню кохання!..
Навчуся жити, ніби м'ячик-
По мудрих фізики законах:
Чим дужче б'ють- тим вище скаче,
І у воді брудній не тоне...
Так... дуже гарно і мудро Глибока філософія... Ця дуальність душі нескінченна, тут не буде ні переможця, ні переможеного, як би нам цього не хотілося...Мусимо миритися. Головне, не вчинити хибний крок.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Долучаюся до схвальних відгуків. Але для довершеності пропоную так:
Так чи інакше, я - помру, -
У завойованій частині.
А в іншій- феніксом воскресну...
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаючи, що ви іноді пишете вірші як відголоски конкретних подій, щиро бажаю вам укласти вічний мир із своїм опонентом - своїм другим "Я". Я вас обох люблю і поважаю!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую! Але іноді треба так повоювати, щоб стало краще...