Теплі калюжки наповнені небом.
Скаче дівча, аж підстрибують кіски.
Так би, по-доброму, гримнути треба, -
Раптом згадалось дитинство неблизьке:
Тільки но грім відгримів, босонога
З хати лечу, розлітаються бризки,
І привічає в калюжах дорога
Зранені, босі, прудкі мої ніжки.
Усміх мов сонце і радість мов злива,
Кіски підстрибують в такт моїм ніжкам,
Серце тріпоче - яка я щаслива...
..............................................................
Мить закарбована в пам'ять відрізком.
Час мов шуліка чига́є у небі.
Життя подалося ген за водою...
Добре, що можу іще, по-потребі,
Так от, зустрітись сама із собою.
а що то таке - привічає? А в цілому мило (хоча не люблю цього слова з запахом ванни) іще дуже милі (приховані) фрази н.п. "добре, що можу іще, по-потребі"
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
привітно ставиться до моїх ніжок -привічає
мені теж, іноді, хочеться це слово використати,мило потім я згадую що воно значить і шукаю інші
Чудовий вірш! І мої найкращі спогали дитинства - це теплі калюжі після літньої зливи в траві на леваді: "А, що не дівка вже, яка різниця?
Мені роки не стануть на заваді.
Повище підніму рясну спідницю
І пробіжусь у бризках по леваді."
Дякую, що нагадали...
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і вам дякую за відгук і чудовий експромт, колюжок вам теплих і лугових квіточок