1
Журиться вдова непосидюща,
що не бачить прикрощам кінця,
що вилазять боком рідні кущі,
що не тішать православні пущі.
Треба десь поближче до Творця:
2
– Дожилась, –
аби лишень скоріше
вирішити весь пакет проблем:
– Помандрую. Там не буде гірше.
Де ж іще шукати місць святіших,
ніж Єрусалим чи Віфлеєм?
Вік жила в своєму закапелку.
А тепер, як мріялось, лечу
в край обітований та далекий,
де – на зиму гніздяться лелеки,
і – на щастя є «Стіна плач́у».
3
Від безмежжя вражень притомилась.
В решті решт дійшла і до Стіни,
до Стіни тієї прихилилась,
помолилась. Може, й помилилась,
не згадавши про Господню милість,
що для всіх нараяли сини.
В пам’яті десь глибоко зненацька
зблиснула зоря полин-трави,
і мов шабля нищівна козацька
викреслила все із голови.
4
Тихо опустилась на коліна,
мов найближча із усіх колін.
Перш, ніж відзвучить в душі:
− Амінь, –
бачу ще похилену калину
і думками на Вітчизну лину,
− Боже, збережи нам Україну
мудрістю прийдешніх поколінь.
Коли у серці маєш найсвятіше – родину і рідну землю, не має значення, в якому храмі і на якій землі молишся. Бог чує всюди, переконалась в цьому.
Але паломництво... сама не думала, що відчую таке потрясіння. Високовольтна енергетика.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Паломниці - звісна річ: на сьомому небі. А от щодо паломників - поки-що не відаю.
