Вони не бачилися давно. Дуже давно.Дуже-дуже давно. Двадцять два роки.Двадцяць два роки минуло з тієї випадкової зустрічі на вулиці...
О, Його Величність Випадок! Що він витворяє, що коїть він з людьми. Як збиває їх з наторованого шляху.А,може,навпаки-наставляє на шлях істиний?
Та хто,зрештою, знає,де вона,істина? Хіба тільки Бог.Та він далеко.І не до нашої Йому мирської суєти,отого тарганячого шарудіння,яке ми вважаємо вершиною буття.
Отже,випадок... Ні,не так... Його Величність Випадок! Бо лише випадок може звести в одній точці двох людей...Не просто звести,а висмикнути з натовпу кількасоттисячного міста і спрямовувати траєкторії їх руху до перетину в певній точці,за певними координатами.Зрештою,координати значення не мають,головне,щоб траєкторії перетнулись.І вони перетнулись.
От читає зараз хтось ці рядки(якщо читає,звичайно) і думає:"Траєкторії перетнулись,погляди зустрілись,кохання народилось..."
Та ні,кохання вмерло(якщо воно було)... Траєкторії таки перетнулись,погляди таки зустрілись. І... Обоє дивились один на одного розгубленими поглядами.Її не мало бути тут!Вона мала бути за добру сотню кілометрів...
-Розумієш...
-Так-так,розумію...
-Я спішу...
-Так,я теж...
-Бувай...
-До зустрічі...
Її подружки("Хі-хі,ха-ха..."),Його друзі("Це хто?" "Ніхто")...
Чи не єдиний раз у житті Він стримав емоції. Жартував,травив друзям анекдоти...А потім...Багато чого було потім.Тільки зустрічі більше не було.Оте "До зустрічі" пролунало в порожнечу.
Вас ніколи не били мокрим рушником по очах?Боляче...А коли так по душі?
Зустрічей не було.Були листи,на які Він не відповідав,а глумливо читав друзям. Жорстоко?А мокрим рушником по душі?Ні,на одного листа таки відповів.Краще б не відповідав(для Неї краще). Просто розповів,яка доля спіткала її попередні листи. Хоча самі листи зберігав ще довго.Щоб ненависть підживлювати,мабуть.
А потім(щось забагато виходить "потім) взяв і спалив.За непотрібністю.
Ненависть і помста здавалися йому смішними.Не тому,що християнські чесноти похитнули фортецю цинізму.Просто смішно мститися тому,кого викреслив зі свого життя.
Він міг би казати,що то Вона(чи саме життя) зробило його жорстоким циніком.Та себе ж не обманеш.Він став тим,ким захотів стати.Чого ж на дзеркало пеняти...
Двадцять два роки вони не бачились...Хто читає-подумає: "А от знову втрутився випадок..."Та ні. Не зустрілись вони і тепер.Просто Він випадково побачив її в одній із соцмереж.(Ну,не зовсім випадково,а так знічев'я,заради цікавості,взяв і знайшов)
"Обоє були приємно здивовані,зав'язалося листування..."Так, здається, за шаблоном?В житті шаблон не спрацював.Серце не затріпотіло,не завмерло в очікуванні чогось,як багато років тому. Він навіть на сторінку до Неї не зайшов. А навіщо?То для нього Вона-спогад.Не зовсім приємний-та спогад.А Він для Неї? Чи хоч ім'я пам'ятає? Паралельні площини перетинаються лише в неевклідовій геометрії. Засохле дерево не зацвіте.Хіба у казці.В казках багато чого буває: столітні красуні прокидаються від поцілунка двадцятилітнього принца.Жаба стає царівною.А в житті жаба залишається жабою,скільки ти її не цілуй.
Тим більше,що Його Величність Випадок мовчить.Хоча жили всі ці роки майже поруч.Якихось двадцять хвилин їхати.Він,не знаючи того,проїздив,а інколи й проходив повз її будинок.Ходили одними вулицями,бували в одних магазинах.Та траєкторії так і не перетнулись.
Паралельні площини вони і є паралельні.І не тільки в евклідовій геометрії.
Чесно кажучи не люблю прози, але зацікавило з перших стрічок ... читав поспішаючи, адже так хотілось дізнатись - що далі, що далі? ... тримав Ваш твір в напрузі ... хоча якщо чесно і боляче було читати - дуже реалістично, про такі твори я кажу: Вірю! Адже відчув, прожив те, що передав автор
посполитий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Так,проза звичайно -це не вірші,але інколи важко заримувати свої відчуття та почуття...Боїшся,що пройде отой сплеск емоцій та і самЕ бажання писати...
Дякую,що розумієте мене.
Варто продовжувати! Якщо то правда, і якщо то те про що я думаю... я дуже рада за вас...
Та як і твір - це прекрасне, чутливе оповідання до тремтіння рук!
посполитий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А хто знає.де правда,а де брехня? Хтось колись бачив істину? Від чого вести відлік? З чим порівнювати?
Ми,здається,були на "ти"...
Я не знаю.про що ти думаєш...А я от думаю,чому всі завжди хотять знати,чи то правда чи ні?
Цікаво було читати. Бо то писалося серцем. Так крізь душу пройшло. Тобі вдається проза!!!
посполитий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Любо Не думав,що моя писанина може по справжньому когось зачіпати...Так,слід визнати,поезія-то не моє (то іронічно-саркастична посмішка).
ще раз дякую
P.S.Може,варто продовжити?
- дуже реалістично, про такі твори я кажу: Вірю! Адже відчув, прожив те, що передав автор 
до тремтіння рук!
