Минає час, затягуються рани
І лиш рубці в душі собі живуть
Закриті очі, введена в оману
Та спогади ночами серце рвуть.
Я памятаю кожну мить, хвилину
Його обличчя, подих, навіть сміх
Коли втрачаєш дорогу людину
Земля навіки виплива з-під ніг.
І довго та ж картина перед очі
Стає і вдень і, інколи, вночі
Як закриваються єдині рідні очі
І як рука безсиліє в руці...
Несказані слова вже непочуті
Вони навіки втесані в граніт
Гріхами душу піддаю спокуті
На ній тяжкий вини жевріє гніт.
Минає час та все на серці шрами
Спливають ріки пройдених років
Слова тепла вже замело снігами
Цінуйте ваших ще живих батьків!
