Світлана Костюк
«Листи без конвертів»
«Твердиня»
Луцьк – 2013
Кажуть, захоплення поезією личить делікатним юнакам, мрійливим підліткам, жінкам. Чухаю потилицю, роздумуючи, до якої категорії віднести себе. І,о, еврика! Прикинуся-но критиком поезії!
На кого має бути схожий критик і яким він не має бути. Гадаю, він не може своїми кирзовими чоботами «наукового методу» досліджувати (наслідити) в барвистому квітнику поезії, щоб не затоптати ненароком живу красу. Грубі руки критикана-аналізатора з його алгоритмами тестування віршів лише дегармонізують тонку тканину сенсу вірша, його мудрість заховану в символ чи красу замасковану метафорою. Та й відточений скальпель психолога-препаратора, риючись в комплексах давно похованих в підсвідомості вражень і споминів, може легко поранити, деформувати найпотаємніше.
Критик швидше повинен бути схожим на дегустатора в виноробстві і кулінарії чи нюхача в парфумерному виробництві. Він має сказати своє «Ах!» чи «Ох!», відмітивши достоїнства поетичного витвору, або «Отако…» чи «Отуди…», спрямовуючи авторів до вершин довершеності.
Я щиро радію кожному факту виходу чергової книжки українських авторів. Нехай, навіть, наклади їх будуть зовсім манюні – дарма.
Тож беру нову збірочку Світлани Костюк. Ця книга в товстій, надійній, гарно оформленій палітурці. Краса!
Спочатку я кругом ходив з нею, просто тримаючи в руках.
Потім повільно з перервами читав. Імпонувала мені при читанні розважливість, споглядальність, спокійна інтонація поезій, без надриву і демонстративності.
Ну, а от тепер намагаюсь висловити свої враження. Як критик, вірніше реципієнт – тобто суб'єкт, що сприймає адресоване йому повідомлення.
Збірка поезій Світлани Костюк називається «Листи без конвертів».
Хто не бажав би отримувати листи!? О, цей хвилюючий момент, коли з надією відкриваєш поштову скриньку і переповнюєшся дитячою радістю і цікавістю. А далі читання, під час якого виринає з листа новина, знання, емоція, душа, внутрішня енергетика відправника.
Добре, коли в людини є хтось, кому можна було б написати. Написати лист… Або книжку…Або хоча б покласти в пляшку записку і кинути в море…
Хто не волів би бути почутим?!
Але чому «Листи без конвертів»?
Можливо, тому, що автор не уявляє своїх адресатів? Або не хоче пристосовувати під конкретного адресата стиль свого письма і своїх листів? (Чув, що тепер стає популярним так званий посткросинг, коли надсилаються листи і поштівки не лише рідним та близьким, а й незнайомцям.)
Та на це питання поетеса намагається відповісти в першому ж вірші-зверненні:
«Від автора»(10)**:
«Мабуть у кожного потреба є така:
Комусь розповісти щось сокровенне…»
«…Листи відкриті відправляю в світ людей…
Вони в дорозі вже, беззахисні, як діти…
А раптом хтось пригорне до грудей?
Або вони когось зуміють обігріти…»
Поетеса пише різножанрові листи – це листи-звернення і листи-роздуми, листи-розповіді і листи-сповіді:
«Ігореві Павлюку»(17), «Розмова з сином»(18), «Сповідь віршу»(25),
«Сповідальне»(80)
«Листи до казки»(48):
«…Чогось мені тепер не вистачає
В холодному осінньому саду…
Бо й досі сниться: казка ще чекає…
Бо й досі (вірте!) я до неї йду…»
«Лист на кладовище»(59):
«…Без Вас чомусь змалів цей білий світ,
І важко передати це словами,
Бо неважливо, скільки тобі літ,
Коли так хочеш у обійми мами.
…А поруч розростаються хрести...
Село повільно переходить в тишу.
…Пожовкле листя схоже на листи,
Яких не пишуть…»
«До мрії»(79):
«А ми з тобою зовсім не такі…
Ми пишем вірші…Спокій нам не сниться…
Чужі нам звершення, якщо вони легкі…
І журавель нам ліпше, ніж синиця…»
«Розмова з собою»(46):
«...Але і в дитинстві ми гралися часто "в принцес",
І дуже хотілось для когось лишатись єдиною...
...Оголене серце пронести по долі своїй - це вже, знаєте, хрест...
Найважче - собі бути вірною, отже людиною...»
Світлана Костюк в збірочці поезій «Листи без конвертів» пише про різні, часом складні і делікатні речі.
Вона пише: «Про душу»(45), «Про рай земний»(20), «Про жіноче щастя»(90), «Про себе»(12), «Про найдорожче»(57) , «Про життя»(67),
«Про лукавство»(37):
«Ми любимо часто казати, що так боїмося гріхів…
Насправді лукавимо. Все це нічого не значить.
Бо граємо ролі. В лавині сфальшивлених слів
Забули, напевне, що Бог усе чує і бачить.»
«Про творчість»(28):
«Веселками заквітчую життя,
Вплітаю музику у думу журавлину...
Зболілий вірш під серцем,
Як дитя,
Перериває вкотре пуповину...»
«Про поетів»(19):
«Нема поетам місця на землі,
На цій планеті, скривдженій віками,
Тому ячать неначе журавлі,
І плачуть не сльозами, а зірками…»
Про час:
«А час біжить немов з берези сік,
Як пелюстки черемхи біло пінні.
Ця дивна мить і є земний наш вік,
Прекрасний у польоті та цвітінні…»(30)
Про натхнення:
«Люблю цей час. І тишу. Й самоту.
Із чаші неба пити трунок дива...
І відчувати простір, висоту,
І вірити, що пишеш - знать, щаслива...»(13)
І на завершення. Багато хто (в їх числі і я) знаходить в обміні текстами збудники приємних спогадів, віддушину і радість. Тож пишіть листи!
08.12.13
-------------------------------------------------
*Рецепція – (фізіол.) процес сприйняття та переробки інформації, що надходить в організм від сенсорних систем при дії на них адекватних подразників.
**– в дужках номер сторінки в збірці Світлани Костюк «Листи без конвертів».
Євмен Бардаков
Гарна рецензія,доброзичлива.Не читав цієї Світлани,але з приведених уривків видно руку і око майстра.Хоча вже давно виникла підозра,що жіноча поезія дуже схожа. На альманах жіночої поезії Полтавщини: Читаючи жіночі вірши,
Дивуєшся-наскільки інші
Світосприймання і думки
В них випромінюють жінки.
Їх почуття такі глибокі
Що відчувається неспокій
За кожну неповторну мить.
І усвідомлюєш,раптово,
Що всім давно відоме слово
У них по іншому звучить.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, це тема для постійних розмислів про відмінності жіночої і нежіночої поезії(літератури). Та завжди все закінчується усвідомленням - якщо текст класний, то яка різниця, хто його написав.
Приємно було разом з Вами пробігтися сторінками цієї вишуканої книжечки! Гарно охарактеризували і заохотили не одного читача потримати збірочку пані Світлани у своїх руках.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, пані Наталя!
Дійсно, гарна збірочка, класно видана!
Що не кажи, а товста палітурка прибавляє не лише солідності, а й підсилює естетичний вплив.
Ви - істинний критик, пане Вікторе, маю на увазі, що критик (як і редактор, як і перекладач) має бути конгеніальним автору... ах, і чому у мене немає збірочки на папері... можна було б сподіватися на отаку Вашу рецепцію...))) (жартую...)
справді гарна рецензія - дружня і щиро-захоплена... це свідчить не тільки про талановитість авторки, але й про талановите і світло-людяне Ваше сприйняття...
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже Вам вдячний за добрі слова! Розділяю думку, що поет описує враження від життя, а літературний критик - враження від книжки.
А про збірочку на папері Вам, пані Валя, вже треба подумати.
(Хоча б для того, щоб я написав на неї свою рецепцію(жартую))
Гарно охарактеризували і заохотили не одного читача потримати збірочку пані Світлани у своїх руках. 
Так приємно! З такими дівчатами спілкуватися одне задоволення! 
