Весняний день, і сонце вперше припікає,
Сніг розтопився блискавично, як не був.
Калюжі скрізь! То й що? Взуття хай намокає,
Весна ж! Страждає той, хто шубу надягнув.
Я ж зранку в курточці легкій, спідничка-міні,
Яскрава сумочка, модельні чобітки…
Від сонця мружачись, у дзеркалі-вітрині
Дивлюсь,як витріщаються чоловіки.
Мені ж до них байдуже! Їду зранку в гості.
Тролейбус швидко підійшов, от дивина:
Людей в салоні небагато, вільний простір,
Я на площадці задній взагалі одна.
Аж раптом хлопець дуже гарний десь узявся,
Став поряд, близько. І хоч не було людей,
Так ніжно, ніби ненароком, притискався,
Що ледь не вистрибнуло серце із грудей.
Та я тримала марку: горда, незворушна,
Не помічала наче хлопця інтерес.
Аж важко дихати! І стало якось душно.
Так ось який він – весняний любовний стрес!
Моя зупинка. Я виходжу, він лишився,
А я гадала, що за мною побіжить…
Дивлюся: в сумочці замок чомусь відкрився –
І гаманця немає! Зрозуміла вмить,
Що той меткий красунчик – злодій кишеньковий.
Та ж я студентка, гроші тільки на проїзд,
А для злодюг сюрприз – записка у три слова.
От бідний, від розчарування, мабуть, скис!
Я так сміялась, що аж гикавка напала!
От же ж дурна! Та ще дурніші «королі»!
Я у думках йому вже серце віддавала,
А він позарився на два моїх рублі…