Сніг за моїм вікном,
білий, холодний, лапатий...
Чому ж так серце болить...
Очі не хочуть спати...
Думка рветься й летить...
Десь там, у серці Столиці,
Діти стоять на смерть,
мужні, святі, світлолиці...
Сніг на бруківці,
а на снігу розцвітають маки...
Плаче-квилить, не спить,
серед ночі січневої, мати...
Господи, знаю, Тобі
крові не треба й жертви,
Прошу, спаси й відведи
в хлопців направлені жерла.
Господи, врозуми тих,
хто стріляє і наказав стріляти...
Кров'ю просякла земля...
Досить ту кров проливати...
......................................................................
Воля - це світлий порив,
ненависті у ній немає...
Що ж то за сучі сини,
хто ненавидіти закликає...
Знаю, жоден із них
не відкриє для кулі серце...
......................................................................
Господи, вбережи
дітей, що стали до герцю...
Не уберёг... Ни тогда, ни некоторое время спустя... Знаете, после всего, что происходит, возникают великие сомнения - а есть ли ОН, тот, кто бережёт... И если есть, почему допускает, что твари убивали мирных граждан и героев? Чтобы правили демоны. На костях ангелов...
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Його я написала в ніч 23 січня, а ось цей 10лютого http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478649
як це назвати не знаю, але деколи відчуваю мовби свою присутність в іншому часі чи вимірі і боюсь цього найбільше, бо неповинно так бути.