Чи сон здолав, чи дійсністю я марю -
На маках роси, горизонт у хмарах,
Волошки кобальтом відтінюють жита.
Мій рідний край, Вітчизнонько свята,
Чому красу твою на шмаття рвуть заблуди,
Допоки в Україні нестабільність буде,
Чом між собою ми гриземось, мов собаки,
А на полях, віднині, кров цвіте, не маки?
Не маєм гордості за край в якім живемо,
Бо по чужих церквах поклони Богу б'ємо,
Чужим правителям співаємо - Осанна...
О, Земле рідна, найгарніша сама,
Чому вродила, плевела, не жито?
Знову дітей твоїх розтерзано, убито.
Ще поки нові виростуть герої,
Нам довго сльози лити із тобою.
Вона прокидається...інакше не було б уже України...
Навіть російськомовне населення почало відчувати гордість за свій край,за свій народ...
Приїхав мій син із Польщі,їдемо окраїною,він щось примовк.Потім каже:"Дивлюсь,яка гарна наша Україна"Я дивлюсь,обшарпаний якийсь паркан,за ним сосновий ліс...Все,як завжди...А він продовжує:"Треба тільки лад навести трохи...Ти не розумієш,куди там тій Європі до нашої України!"
Ще рік тому,він просто не звернув би увагу...І він не один такий.Нас не чули раніше,тепер вважають це власним відкриттям.
Дуже проникливий вірш,до самого серця пробирає...
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пані Лю, за такий чудовий відгук. Приємно познайомитись,
АННА
Сильна робота, проникає до глибини серця. Як на мою думку, головна проблема України, що багато людей "Не маєм гордості за край в якім живемо". Доки люди не навчаться цінувати своє - інші також не цінитимуть України
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, серце болить за неньку, але "виды на урожай" - оптимістичні: жита в нас значно більше, ніж плевел. Сподіваємось, що плевела розвіються по вітру...
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ціла вервичка болючих зустрічей і роздумів після них. А ще трішки втоми, от і написалось, що написалось.
А вітри у нас, наразі, знатні, мають розвіяти плевела.