Скажи мені, мамо, чому
Так серденько ниє, щемить,
Коли приїжджаю на мить
На рідне подвір'я? Чому?
То, може, тому, що колись,
Щоб злидням і смутку зарадить,
Твоєї послухав поради? –
"Їдь, синку, до міста, учись!"
А, може, тому, що так рано
Зів'яла, померкла краса,
Давно посивіла коса,
Яку ти ховаєш старанно?
Чи, може, тому, що я бачу
Вже згорблену постать і руки,
Що винесли горе і муки?..
Чи може тому, що ти плачеш?
То, мабуть, тому, що зіниці
Твої уже, мамо, не сталь...
А... – дві... – глибоченні... – криниці,
В яких
потонула
печаль...
Ще й, мабуть, тому, що я знаю:
Не ти лиш в стражданнях живеш,
В нестатках і тузі помреш,
Земного чекаючи раю...
Та все ж... ти скажи, моя мамо,
Чия в цій печалі вина?..
...Я знаю: виною – війна,
Що точиться в вічнім тумані...
Війна – за життя! І – на смерть!
Війна – за жадану свободу!
Війна – за ідею і твердь!
Війна... поміж свóго народу...
15.07.1989
З далеку зайшли для розкриття головної ідеї твору, хоча тут для мене багато ідей, які повинні достукатись до читача ... ну покрайній мірі мені так бачиться, читається
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваші відгуки, Миколо, як завжди, глибокі й змістовні...
Дякую щиро!
Олексо,здоров"я підводить, все більше прилежую, мені дуже подобаються Ваші вірші.Видаліть, будь ласка, зайвий мій коментар.
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Окей! Так, роки не задкують... А у вас там ще й атмосфера не сприяє! На Майдані відстояв 90 днів... А потім відпочивав у доньки в Німеччині... Та будемо надіятись на краще!