Ти приходиш у сни, як гонець найтеплішого вітру ,
Доторкнувшись душі, викликаєш омріяний злет...
І тихенько, щоб місяць -мій друг- не побачив, я витру
Зі щоки росянисто-солоний осінній сонет...
У долоні збираю розрізнені пазлики -мрії:
Ще до ранку далеко, ще встигну зібрати тебе..
І цілуючи сон, з гіркотою розлук розумію:
То не очі твої, а всього лише зорі з небес...
Ти приходиш у сни, ніби музики звуки чуттєві,
Композитором ночі ти пишеш акорди світань...
Замовкають слова, непромовлені і несуттєві
Відображенням думки у бісері віршописАнь...
Проганяє тебе цей ненАвисний вбивця -будильник,
Я хапаюся серцем за крила сполоханих снів...
Радо день зустрічать -для незламних, щасливих і сильних..
Я щаслива сьогодні, бо ти все ж приснитись зумів...
така краса віршована - про таку печаль жіночу, про жагу долі омріяну!..
я не помилився в відчуттях своїх, коли вишукував по сторінках авторів щсь настроєве, для душі і думок, бо люблю пізнавати світ ваш дивний, загадковий - світ жіночої душі
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви надто добрий до мене... Дякую! Я просто пишу те, що відчуваю...
Так старанно із рим, наче подих осіннього вітру,
Доторкнулась душі та зворотній омріяла злет,
Що тихенько я сів і, розклав поетичну палітру,
Знов мандрую у світ росянисто-солоних прикмет...
Часу вдосталь мені, адже ніч нескінченністю мрії
Сипле зорі з небес, мов розрізнені пазли-дива,
Що крізь відстань розлук ніжний погляд очей твоїх гріє,
Навіть місяць-наш друг - вже підказує в риму слова...
Всі ці звуки душі в незвичайні злилися акорди,
А, можливо, то вже відображення ритму сердець,
Що крізь мрії і сни промовляють віршовано й гордо:
Ніч - колиска думОк і кохання найкращий взірець...
Хай звичайні діла, до яких так нестерпно нас кличе
Той ненАвисний вбивця - будильник без краплі вини,
Переймаються тим, що існують між нами ліричні
І такі поетичні, незламні буденністю сни!!!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я люблю, коли ти так раптово приходиш у мрії,
Зазираєш у сон, щоби вірші мені шепотіть,
Коли місячний промінь легенько положиш під вії
Поцілунком незримим... та враз зупиняється мить...
Я в палітру твою додам фарби із сонця і вітру,
Щоби в серці твоїм знов з'явилися паростки рим...
Я люблю свої сни... тільки ті, що тобою зігріті,
Я люблю такі сни -то солодкі і грішні дари...
