Сміються чорнобривці за вікном,
Колись в рядочки сіяла їх мама
І квітничок, неначе полотно,
Гаптує душу вишиту вітрами.
А чорнобривці, мов вишневий цвіт,
Нагадують про роки, що минули,
Зелений виноград – невипите вино,
І усмішка, що вже давно заснула.
Оці два кольори, що хату бережуть,
Нагадують мені долоні мами,
До них немов до рук губами притулюсь,
Згадаю усмішку принесену вітрами.
В Індії чорнобривці вважаються священими квітами. Вінки з них одягають на шию поважним гостям.
Та мені здається, що вони саме наші, українські. Чудові квіти, як і вірш.
Чорнобривці - оберіг,чорнобривці -символ...Не духмяний світ без них,..іх саджала мама...Поливала і співала - пісеньку чудненьку...І кохання прививала до краіни-неньки...
