Ти - доля моя, до якої ішла,
Як липа цвіла молочно.
Тоді я іще молодою була
Тепер я вже знаю точно:
Що з липи бувають не тільки меди,
Не тільки чаї духмяні...
Щоразу, коли я приходжу сюди -
А спогади манять і манять -
То волію більше ніде не ходить,
Ніякими в світі шляхами,
Бо бігали ми молодими туди,
Де липи лилися стежками...
Тепер лише чаю пахучого рай
Нагадує все вечорами:
І липень спекотний, і перший розмай,
І все, що було поміж нами...
Та тільки, мов яду, торкнуся, бува,
Я меду з цілющого зілля,
Болять мені ті, не для мене, слова
З чужого, на жаль, весілля...
Де музика грала і пісня лилась,
І танці - у кого як вийшло...
А я все пригадую мліючий вальс
Й стареньку заплакану вишню...
Стихали далеко десь співи гучні,
Чим далі - повільніші кроки,
Солодкі такі, ніби снились мені
У ті молоді наші роки...
А липа кипіла!!! А липа цвіла!!!
Не видно за цвітом нічого!!!
І я, пам'ятаю, щаслива була...
Тоді. Так давно. Біля нього...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І квітка на шпильці, й стрічка,
І тиха, як сповідь, нічка...
- - -