Я – кохання. Не сліпе й незряче,
Не бездумно йду, не навмання,
Все я помічаю, все я бачу,
Маю і свідомість і знання.
Я – кохання. Серце моє вільне
Від підозри, осуду, обмов.
Я – кохання, вічне, світле, сильне,
Чисте і цнотливе. Я – любов.
Не втрачаю віру і надію.
Будь-який недолік – це пусте.
Все пробачу, адже розумію –
Кожен має серце золоте.
Я – любов. Я – сонечко крізь хмари,
Я в житті є найсолодша мить.
Я вам подарую свої чари,
Тільки в серце ви мене впустіть.
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталю. Надихнули мене на цей вірш оці короткі рядочки: "Настоящая любовь не слепа – она видит все недостатки, промахи, ошибки, но принимает их."
Заходьте, мила пані, лиш ніжки витріть перед входом, серце важко відмивається від бруду.
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Патара, хіба кохання може бути брудним?!! Коли кохання війде в кожне серце, хіба від цього буде гірше комусь? Справжня любов, яка все терпить, всьому вірить, всього надіється і т.д..........