|
(скорочений варіант)
Навряд чи доля знає добре
Кому, коли, чого дає:
З одним вона чарчину сьорбне,
А іншому — в казан блює.
На віку різного бувало -
З усіх багать стає зола,
Якщо закрите піддувало,
То очі виїда смола.
Як правда завше очі коле
Товстій і жадібній свині -
Брехати вчаться ще зі школи.
Та ми, невже ж такі дурні?
Переповім стару всім байку,
Перекажу на новий лад…
І тим уткну добрячу швайку
У чийсь брехливий, ситий зад.
- - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Мале містечко десь в Канаді
На ймення Голий сіті-Буш.
Керують ним багаті «дяді»,
А люд відтіль тіка чимдуж.
Десь від столиці сотня миль:
Вокзал, готель і платний туалет.
Начальник станції Козак Василь -
Чита газети і трима буфет.
Василь розмовляє з місцевим художником Миколою, який фарбує
нужник у дворі залізничної станції в синьо-жовтий колір.
Василь:
Миколо! Що за трястя сталось?
Невже хто фарбу дав тобі дарма?
Микола:
Здається, що начальство обісралось -
В Правлінні гвалт - грошей зовсім нема!
Василь:
А де ж вони поділися до біса?
Допіру-но продали старий млин,
Граніт з кар'єру, нарубали лісу,
Кредит узяли, навіть не один!
Микола:
Так не в комору положили, а повезли
На возі, а коняка йшла без шор…
В якого хвіст брудний і довжелезний,
Що кличуть на селі Гнідий Офшор …
Василь:
Ну і ?
Микола:
Та запряг — не нукай! Ліпше слухай:
Поїхали крізь ліс та через гору…
Підпруга обірвалася в Офшора -
Віз — під укіс і зніс стару контору!
Василь:
А гроші? Гроші? Що з грошима?
Микола:
Нема грошей! Як їх і не було.
Акт склали: буцім з'їли миші,
Чи то кролі, чи ще яке хайло…
Василь:
Оце-то справи! Що ж то далі буде?
До чого в прибиральні маскарад?
Кому тепер отут напишуть: СЛАВА,
Кому, крім геїв, треба цей парад?
Микола (запалюючи цигарку):
Ти бачив, що для охорони геїв
Нагнали танки, літаки, ракети -
Тепер їх бережуть більш, ніж євреїв!
Василь:
І все, пардон, із нашого бюджету!
На станцію заходять дільничий поліцейський, учитель і мер.
Мер (до художника):
Ще й досі байдикуєш, *** сину?
Чекаєм гостю ми з години на годину!
(до Василя):
Хутчіш зміни в буфеті скатертини -
Міліардерша їде з України!
(до поліцейського):
Ти — піджени пожежний тарантас!
(до учителя):
А з хором все готове в нас?
Як з'явиться — одразу Алілуйя!
(до поліцейського):
Ти й досі тут? Якого Уя!
Василь:
Та зараз буде тільки «Швидка Настя» -
А цей не зупиняється, на щастя.
Наш «Куля в лоба» - буде за годину,
Тож пропоную випити чарчину.
Наливає у гранчаки горілки.
Мер:
З цією гостею — чекаю я біди, -
Налий, Василю, краще-но води.
Учитель:
Хор, музиканти — все готово!
(перехиляє гранчак, крекче і додає):
Ви скажете вітальне слово?
Мер:
Сказав би я: ковінька Ляшку в душу!
Та при посаді — посміхатись мушу.
(також перехиляє гранчак)
Наближається потяг і стрімко гальмує
Василь (б'є у привокзальну ринду):
Такого бути взагалі не може!
Це ж «Швидка Нася» - каравул!
О, Матір Божа!
З вагону виходить гостя за нею уся свита.
Начальник потягу біжить з першого вагону і матюкається.
Начальник потягу:
От дідько! От морока! От холера!
Зе фокін шіт! То хто? Якого хера!
Хто то зробив? Давай його сюди!
Гостя:
Я так завжди спиняю поїзди.
Ось тобі тисяча — трмай і носа втри,
А на лікарню для сиріт — візьми ще три!
Начальник потягу:
Яких сиріт? Хто відірвав стоп-кран?
1 охоронець гості:
Твоїх сиріт! Чи ти зовсім баран?
2 охоронець гості:
Втри «лукін глас» це - Клер Цаханесян!
Начальник потягу (змінюючи тон):
Пробачте, леді! Я завжди до ваших послуг!
Можливо, побажання є які?
Гостя:
Іди під три чорти! Відправте потяг!
(про себе):
Чиновники улесливі й бридкі.
Якщо з грошима — прикладай до рани,
Коли простий — хоч Господи прости...
(до начальника потягу):
У тебе в голові стоп-крани?
Мерщій колеса потяга крути!
Хор школярів під керівництвом вчителя затягує Алілуйя.
Мер іде назустріч гості з букетом місцевих квітів.
Мер:
Ми раді вас вітати і безмежно!
Проходьте в гості, тільки обережно:
Отут і тут коров'ячі коржі -
Не сереться, триклятим на межі!
Почесно, їм насрати там, де чисто,
А це — козине, дрібне, як намисто!
Гостя:
Тут пахощі такі ж, як у дитинстві -
Чи не набридло, любі друзі, в свинстві?
Роздивляється тільки-но пофарбований нужник
Споруда що стоїть отут і нині -
Так схожа на Верховну Раду в Україні.
Мій батько будував — казав на рік -
Її фарбують й досі — скоро вік!
Хор школярів закінчує співати Алілуйя словами
Слава Україні!
Гостя з задоволенням вигукує:
Героям слава!
Перехиляє гранчак, передбачливо налитий Василем і видихаючи додає:
Смерть ворогам!
Частина 2
Увечері, на місцевому майдані біля церкви зібралося все місто. Чекають, щоб побачити гостю з України.
На паперті Мер, Учитель, Поліцейський, Суддя і Парох (равин).
Мер (невдоволено до поліцейського):
Навіщо назбиралось стільки люду?
Поліцейський:
Громада Бушева чекає, як на ману…
Учитель:
Бо в них давно уже пусті кармани.
Вони дірки і не латають у кишенях -
Плюються звісно, згадуючи Сеню.
Той Сеня, що колись був Головою,
Направив так, що навіть з купи гною
Собі проценти брав завзято,
Але новий прийшов — ще гірше свято.
Я згадую часи ті й дотепер -
Коли той колорадський жук попер!
Поліцейський:
Проте він нам реформу нову вніс -
Курс доллара добряче був підріс.
А банки сипались, як груші!
Грошви накрали, — бісові їх душі!
Учитель:
А ви?
Поліцейський:
Що я? Та бачив те в гробу!
Якраз тоді створили це НАБУ.
Учитель:
І шо?
Поліцейський:
Все сталось, як і сталось:
Оте НАБУ добряче обісцялось.
Куди не ткнись — кінці ідуть туди…
(показує нагору)
А там — і до ворожки не ходи!
Равин:
Не можна, сину мій,
На тих, що зверху —
Схились в покорі,
Очі опусти -
Ти маєш бути ладен за них вмерти!
Молися, сину! Господи прости!
Схили в покорі голову повік -
Бо Сеня — просто божий чоловік:
На нашу церкву грошей не жалів,
Побудував нову тюрму і хлів!
Суддя:
Того, хто йому пальця показав -
Належно, справедливо покарав!
Художник (з юрби):
То може пам'ятник поставимо йому?
Поліцейський:
Помовч, Миколо!
Хочеш у тюрму?
Художник:
Або приб'ємо пам'ятну дошку на туалеті:
Мочився тут сам Сеня у клозеті!
Народ гучно сміється
Вигуки з юрби:
Розгляньте пропозицію таку:
Мінора з вилами у сральному горшку!
Пейсата голова замотана в лантух
На купі із гівна і напис: Руський дух!
А може пам'тник із діючого Мера:
Чорти з рогами супроти химери.
Ще краще гроші малювати будем самі -
На них Адам у капелюсі — все в Панамі.
Мер (злий до поліцейського):
Ти Поліцейський, чи якийсь там шуцман?
Заткни їм пельки! — Знову клятий Шустер?
Поліцейський (до Судді):
Як ордер Суддя випише одразу -
Хоч всіх у кандали … зарази!
Ребе (до Мера):
Кажіть щось, бо Майдан кипить,
Ще п'ять хвилин — і нас почнуть тут бить.
Мер (до Рабина):
А що казать? Я стільки обіцяв -
Тепер лише смішити можу гав.
У юрбі з'являється Клер Цаханесян зі свитою.
Люди розступаються і пропускають її вперед.
Мер (зраділо):
Вітаємо шановну нашу гостю!
Чекає нас фуршет, шампанське, тости!
Гостя:
Вклоняюся до рідної землі!
Та, чом печалі смуток на чолі?
Чому без блиску очі, майже долі?
Чом, навіть діти, не сміються в школі?
Годинник, що цю ратушу стеріг,
Давно, як видно, вже не ловить бліх!
Млини не роблять, без врожаю нива,
Дахи течуть, як налітає злива.
Городини нема — один бур'ян.
За рогом продають гнилий дурман.
Що сталося? Який пронісся мор?
Рабин (намагаючись перевести увагу):
А зараз заспіва церковний хор!
Гостя:
Заупокій, мабуть, будуть співати?
Ви волю й гідність будете ховати?
Суддя:
До чого ви ведете, - пані Клер?
Проходьте, - вас чекає зранку Мер.
Гостя:
До чого?
Розкажу свій сон, який у руку.
Кому завдячити я маю за розлуку:
Сон Клер Цаханесян
Цнотлива дівчина з великими очима,
З маленькою сестрою на руках,
Співала гарно, цінувала риму,
Все господарство — на її плечах.
Хворіла мати, батько ледве клигав,
Роботи повно: треба якось жити,
Матусю поховали на відлигу,
А тато потихеньку почав пити.
Одного разу добре напідпитку
З її дочкою мачуху привів,
А сам вже ледве дотягнув і влітку
Залишив сиротами бідних дітлахів.
Та мачуха - не рідна ненька
Безсовістно прибрала все собі:
Садибу і город швиденько
Посіла, як цариця, на горбі.
А підла донька мачухи тієї -
Скотина, що не знав такої світ,
Замислила тоді своєї:
Бач, вижити сестер тих за поріг.
Чого не витворяла клята сука:
Брехала, крала речі і ключі -
Це сестрам підкидала та падлюка,
Гадюк їм в ліжко клала уночі.
Намовивши суддю проти сестер,
Знайшовши двох п'яниць тоді, як свідків,
Молодшу - в дерев'яний светр,
А старшу засудили, як покритку.
Я рвала коси і молила чуда,
Просила: Милий Боже, захисти!
Та прізвище у мачухи — Приблуда,
Без віри й совіти - перехристи.
На ймення мачуха була Юдель,
Ребека — то ім'я доньки.
Таких повій — жене навіть бордель -
Вінок тернистий - тільки колючки.
Обох їх, видко, зачинали не по-людськи -
До сексменшин зскотинились між тим.
Стара вже здохла, а от її цюцька -
Була Ребекою, а стала втім - Рувим.
Щоб приховати «перевтілення» від люду,
Рабин папери виправив назад -
Таким от надзвичайним чудом:
Була молодщою сестра — став старший брат.
Це — правда! Точно, як Росія,
Привласнивши історію чужу,
Вдає брехливо, начебто сестра-месія,
А підлістю — давно пройшла межу!
Закінчу сон — йому вже, мабуть, годі.
Звертаюсь до братів своїх, сестер:
Чи має відповісти злодій?
Той злодій - тут!
Знайомтесь, - це ваш Мер!
Це він продав усі ваші поля,
Продав ліси, набрав іще кредитів,
Уже не ваша вся, оця, земля,
А за борги платити будуть й діти!
Це він — Ребека, він — Рувим, Розен - тепер
Міняє прізвища, міняє паспорти
Уважно подивіться — що за Мер
Цукерками розквічує хрести!
І цей суддя — це той же самий злодій,
І цей равин — он-де сховався він…
Питаю Вас, громадо: може годі?
Чия то влада видерлась на тин?
Графу із паспорта прибрали для чого?
Мільярди заробили вони в полі?
Жалітися кому і на кого?
Чи дочекаєтесь коли своєї долі?
Кому вони проводять гей-паради,
Чому бояться правдоньки вони?
І скільки ще терпіти треба зради?
Чи будуть чесними коли ці брехуни?
Я вимагаю правосуддя - їх убити!
Одна вимога — далі я мовчу.
На площі, привселюдно порішити -
За це я три мільярди заплачу!
Суддю, Пастора і Мера беруть під варту і виводять.
Художник:
Народ зробив великий крок -
Мер - у тюрмі!
Суддю взяли під варту!
Громада вийшла з пелюшок -
Тепер вона чогось таки та варта!
Як таргани забігали одразу!
Такий підняли всюди страшний гвалт:
Це не по-людськи!
(про себе)
Лікувать заразу?
Чекаємо тепер наступний акт.
____________________________
Епілог
Не так-то просто гадів ізвести -
Один за одним - свої руки тягнуть,
Ховаючись, продажні, за хрести,
Залишитись при владі й далі прагнуть.
Знаходять дурнів, жадібних, лихих,
Їх підлість одягає різні шати -
Не гребують нічим! Який ще гріх,
Яку мораль іще переступати!
Рибалка завжди бачить рибака:
Ловися рибко і велика і маленька!
Я намовляю всім на всі віка:
Земля — одна! Вона є наша ненька!
Ніякі Мери, Президенти і Царі,
Релігії, вожді, церкви і пастви -
Не мають права жити на Землі,
Якщо вони спроможні тільки красти.
Ні Бог, ні Дух, ні будь-який Закон
Не надає нікому лиха права.
Хай згине зрада, наче страшний сон!
Народу вільному без підлості лиш слава!
Де люд простий розумний і щасливий
Ото і є країна — Божий Рай,
Де хоч один при владі є брехливий -
Рай перетворюється в пекло — крапка.
Край.
ID:
677933
Рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата надходження: 14.07.2016 01:55:37
© дата внесення змiн: 24.09.2018 21:14:59
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
