Заблукала у лісі,
і броджу між болотних трав.
Мені б стежку…
й не чути б,як голосно птаха квилить.
І забути буденне твоє:
Привіт, не впізнав.
Мені б трішечки неба,
аби темінь оцю осилить.
Кілометрами сосни
до неба біжать знов і знов.
То це казка чи сон?
Бо я стала менша від гнома.
І волоссям прив’язана
міцно до центру основ.
Чую поруч не птаха,
то квилить моя утома.
А вгорі біжать сосни,
і сонце украв дивний гном.
Мої зв’язані крила німіють,
прошу не треба…
Мені б голос твій чути…
кругом лиш пітьма й багно.
Серед всіх «мені б…»
вибираю лиш трішечки неба…
...бо у небі є те, чого тут, на землі - нема.
У трьох соснах шукаю свою одиноку тую...
Там же... сонечко світить... Гном заховав? Дарма...
Я художниця, тож іще собі намалюю...
Гарний вiрш, Олено. Дуже цiкавий сюжет. Дiйсно, коли якийсь час дивитися на небо, то дуже приемнi емоцii виникають i цей свiт починае здаватися не таким вже й поганим. А цей Дивний гном, який украв сонце, вiн, бува, дружбу з Крокодилом не водив? Бо сонце ж вже колись ковтав Крокодил, про нього ще поет Корнiй Чуковський писав у творi "Краденое солнце". Мабуть цей гном з крокодилом гарнi друзi.
Тiльки от може вам у 4 рядку, аби яскравiше звучало, слово "оцю" замiнити на "страшну" - "Менi б трiшечки неба, аби темiнь страшну осилить". Ви ж так бiльше пiдкреслите, що темiнь вам неприемна, що вiд неi у вас виникають негативнi емоцii.
Сонце гном повернув, як тільки я вийшла зі світу філософських роздумів)).
Цей вірш про те, як іноді важко людині зробити правильний вибір.
Дякую вам своєрідне прочитання і розуміння моєї поезії.
Будить думки... надає надії... підсилює віру... Сам стаєш сильнішим, бо є бажання підтримати! Цей вірш про наше сьогодення!!! Будьмо сильними у своїй ВІРІ І СВОЄМУ ВИБОРІ!