До берега приносить хвилі,
що залишають піну біля ніг,
морська вода із скель стікає,
між ними з шумом пробіжить.
Яскраве світло розливалось:
світився повний місяць угорі,
сріблясто зірочки моргають
і промені шлють чарівні.
Із піни шумної морської
раптом виносило дитя,
трималось ручкою за скелю,
легенько хвилечка штовха.
Виносило на берег швидко,
йому у світі цьому жить
і Афродітою назватись,
любов у світ земний носить.
На берег море виносило
дитя чарівне в сповитку
із піни і сильно шуміло,
щоб хтось дитину зараз чув.
Човен рибалки є на узбережжі,
стоїть хатиночка мала
і вийшов уночі рибалка:
шум незвичайний слух торка.
А ще загавкав песик вірний,
на прив’язі захвилювався,
біля човна хто такий грізний,
потрібно, щоб охоронявся?
Пішов дивитись, що за диво:
нема нікого тут біля човна,
та ж ні, там є лише дитина,
ручками камені трима.
Хвиля морська її обгорне
і піною потужною накриє знов,
може так доньку свою милу,
віддать не хоче море: це любов.
Але дитині дім потрібний,
і материнська ніжная рука,
а в моря тільки хвиля пінна,
що дитиночку обгорта.
Рибалка піднімав дитя на руки,
він до хатини його принесе,
щоб кутати у ковдру грубу,
зараз додому віднесе.
Це для дружини буде донька,
обом вона утіха для очей,
нехай росте дитя прекрасне
для серця радості зросте.
Продовження: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690728
1.09.2016.
Анімація із інтернету.