Попередня частина: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689505
Бігали на березі дівчатка,
у хвилі з мушлями ганяли,
ловили хвилю, що ніби сміється,
вода їм на волосся ллється.
У сандалі набивається пісок,
хітони мокрі обліпили,
і одна одну доганяють,
а їх усіх ганяє хвиля.
Сиділи у затінку дві матусі
і вже надворі вечоріє,
а сонце світло своє гасить,
проміння кидає уміло.
Вітер хитає сухі трави,
човни гойдає на причалі,
чому в одної очі невеселі,
в іншої були печальні?
Не повертаються рибалки
із свого дальнього походу,
може пожартували німфи палкі,
геть віддаляючи від дому?
Коли оце дитя грайливе
з’явилося колись у домі,
то море рибу дарувало
і не бував ніхто голодний.
Доїлись завжди добре кози
і трави для них виростали,
так ніби сад навколо і городик
благословенні німфи доглядали.
Діток зграйка біля моря
у теплих хвилях вже пірнає,
адже отак матуся справжня
донечку свою обнімає.
Безкінечне море хвилею своєю
малої Афродити умиває тіло,
щоби росла вона здорова,
а виросла розумна і красива.
"Приходь, доню, скоріш на берег,
увечері приходь й уранці,
побігати, співати чи купатись,
чекатиму також на танці.
Німф шлю тобі, сестричок,
кузинами твоїми звуться,
із ними будеш ти дружити,
зможеш із ними усміхнуться.
А якщо з кимось іншим прийдеш,
то завжди тобі будуть раді,
і домом справжнім буде море,
таким залишиться назавжди..."
Продовження: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692070
1.09.2016.
Анімація із інтернету.