|
Прохолодний травень. І перший літній місяць розпочався з дощів та все цвіло і буяло, кожен день ставав трохи теплішим.
Вже мали достигати суниці, Оленка щодня поглядала на них,
-А ну, покажіться, які ви? Достигли мої хороші, чи ні? Намалювали свої щічки? Ну давайте, тож пора. Я вже зараз хочу смакувати.
До хати зайшла матуся,
- Оленко, завтра зустрічаємо гостей. Нарешті Марина з Сашком та з Максимком навідаються, а то вже скільки років не бачилися, добре, що хоч по телефону спілкуємося.
Оленці минав дев`ятий рік,сестра старша за неї на п`ятнадцять років. Вона навчалася в Києві, там працювала, і вже мала сім`ю.
-Вони нам малого залишать, а самі поїдуть відпочивати в пансіонат,- клопоталася мама.
-Будеш допомагати…
Оленка щиро всміхнулася,- Це, що мій племінник?
- Так,так!
Мама ставила в духовку пиріжки і готувала макаронну бабку, щоб запекти. Приємний запах м`яса поширився на всю кухню , вона допіру його витягла з духовки.
Оленка куштувала і прицмокувала та прихвалювала сама себе.
-Бачиш мамо, як добре з коріандром та з перчиком, я нічого не жаліла, коли маринувала.
Ранок видався теплим і сонячним. Вже чути, як виводив свою пісню півень і квоктала квочка. Загавкав малий Дружок, підїхала й зупинилася біля воріт автівка, засигналила.
Оленка одягла найкраще плаття і гарно, колосочком заплела косу. Вона вже давно сама навчилася заплітатися. Завжди була охайна і відповідальна до своєї зовнішності.
Коли всі вийшли з автівки мама обіймалася з усіма й цілувалася, а Оленка зашарілася, бо п`ять років не бачилася з сестрою, вона її майже не пам`ятала.
-Мамо, а тато, що, у відрядженні ?-запитала сестра.
- Так, доню, два дні, як поїхав…
Батько працював ревізором з безпеки руху на залізниці, дуже мало бував вдома.
Племінник, Максим був не сором`язливий, підбіг,схопив Оленку за руку і потягнув до садка. Тут стояли вулики, бджоли гуділи біля них. Вона попередила малого, що вони можуть кусати і буде дуже боляче, щоб не зачіпав їх. Хлопчисько був справжнім шилом, швидко знайшов патика і щосили лупасив ним по траві. Всі спостерігали за ним і втихомирювали цього малого забіяку.
Вже за столом дівчинка пригощала його обідом, від задоволення, він облизав пальці. Кривлявся носом, примружував оченята і намагався моргати. Всі це помічали і голосно сміялися.
-Ви, бачу, встигли подружитися, - помітила Марина.
Сонце мерехтіло по обрію… Вечір був тихий, довкола розліталися
пахощі цвіту дерев та матіоли. З гарним настроєм проводжали сестру з чоловіком. Максимко, немов так і треба, тільки помахав рукою і серйозно собі підніс проговорив,
-О! Тепер буде свобода!
Вкладаються спати… Оленка почала читати казку та він напевно дуже стомився, відразу заснув.
Ранок видався теплим. Сонячні промені немов танцювали, іскрили по землі. Крізь вікно промінь дістав оченят хлопчика, яскраве світло розбудило його.
Максимко в Києві ходив у садок, то ж звик прокидатися рано і відразу гукав, будив Оленку.
Дітвора босоніж побігла в садок. Роса омивала ноги, немов придавала сили, вони скакали й раділи, що це вже починалося справжнє літо. Аж, ось, покриті росою спілі суниці.
-Дивись-но перші!
Оленка тримала на долоні декілька великих сунись. Малий швидко хапав і запхав собі до рота. Вона ж не могла стриматися, залилася сміхом,
- Бачиш, як у нас добре, не то, що у вас, в місті! Їж, не поспішай, насолоджуйся, в тебе ніхто їх не забере!
Дівчинка майже весь час проводила з Максимом. То гралися в жмурки, то в піску,то читала йому казки. Відв`язали Дружка і бігли на широку вулицю біля двору, на пагорби, де гралися з дітворою.
Хлопчик добре освоївся, допомагав Оленці. Давав їсти й пити песику та курям. Часом бігав за півником, який сердився, топтався на місці, немов хотів скакати на малого, а потім гучно кричав КУ-КА-РІ-КУ. Максим насторожено дивився та промовляв,
-Ось, я до тебе доберуся, почекай! Чого кричиш?!.
Дні скоро пролітали….В садку достигла рання черешня і своєю красою манила до себе, дітвора задоволено смакувала її. Максимко ледве встигає викидати кісточки і знову запхав у рот, неначе зроду їх не їв, замурзаний, як поросятко. Оленка ледве вимила обличчя, крутився і вертівся та не капризував, а сміявся.
Дівчинка з мамою наліпили та наварили вареників з черешнями . Малий посипав їх цукром і всміхаючись з тарілкою пішов в садок.
Та раптом заверещав,бджоли почули запах цукру і вже кружляли кругом нього. Проганяючи бджіл, дівчина швидко забрала Максимка до хати вмила його. Він наважився…. підійшов, обняв її і подякував за те, що вона спасла від бджіл.
А одного дня було трохи прохолодно, бабуся одягла Максиму маленьку велюрову куртку і картуз.
Малий наливав воду Дружкові та курям. Потім заліз гратися в пісочницю. Оленка сиділа поруч, не в голос, а про себе читала книжку.
Раптом позвала мама,
- Йди, ягід смородини на компот принеси, хай малий сам пограється.
Нарвавши літрову банку ягід, дівчинка принесла мамі, а сама пішла до пісочниці. Та там малого не було….
Оглядала садок і гучно гукала, - Мамо, а Максим з тобою був?
-Ой, лишенько!Де ж поділася дитина ?- непокоїться.
Вийшли на вулицю, почали голосно звати та його ніде не було.
Оленка дуже хвилювалася, швидко побігла шукала на обійсті. Дружок скрутився калачиком, мирно дрімав біля будки.
Аж раптом помітила. … В курник двері завжди були привідкриті, а зараз майже щільно закриті. А й справді,подумала вона, й півня не видно і в курей голосно,
-Мамо, мамо! Йди сюди! Він напевно тут!
Вона швидко прибігла до курника, хитала головою, прицмокувала устами, щось бурчала про себе.
-Хоч би біди не було, мабуть там!
Відчинила двері,
- Виходь! Ти там, Максимку?
З курника повіяло сморідом, гучніше лунав крик курей …
Оленка накинула хустку на голову і зайшла. Під ногами лежало вугілля, а далі, в кутку сизо, біля курячого гнізда ледь виднівся малий. А кури і півень сиділи на сідалах, які були прибиті трохи вище. Півень почав розмахувати крилами і співати, кури злякано вибігали з курника. Із стелі звисало густе павутиння, скрізь розлітався пух і сморід бив у ніс.
Оленка добралася до нього, міцно взяла за руку і вони мовчки вийшли.
-Ой,Боженьку,- мама взялась руками за голову. Скрізь сміх
і сльози здивовано дивилися на хлопчика. На бороді виднівся жовтий слід від курячого яйця. Картуз і волосся, яке виднілося з під нього і куртка були в павутинні, в пуху та курячих вошах. Навіть на віях та на устах прилип пух.
Жінка принесла його в кімнату і поставила перед шафою, де було велике дзеркало,
-А ну подивися, пізнаєш?!
Він розгублено кліпав оченятами, а потім скривився,опустив голову і тихенько заплакав.
-Тільки, будь ласка, не кажіть батькам! Я більше не буду… А яйце.. Просто хотів свіже спробувати, тому й випив.
-Ну,що ти?! Все буде гаразд,- заспокоїла дівчинка.
Вже нагрілася вода…. Оленка з мамою добре викупали його в
пахучих травах і закутали у великий, махровий рушник.
Він був задоволений, на нього не сварилися, розуміли, що хлопчик жалкував про те, що сталося.
Вечеряли тихо… всі добре заморилися за день.Максимко сьорбав гарячий чай, з усмішкою позирав на Оленку і кліпав оченятами. Дівчинка гладила по голівці хлопчика, намагалася приголубити його,обійняти.Він задоволено тулився і вертів головою в різні сторони.
Вкладаються спати… дівчинка не поспішаючи читала казку ; »Червона шапочка», а він вертівся в ліжку, як шило, довго не міг заснути.
І вночі теж час від часу бурчав, щось собі під ніс і крутився з боку на бік.
Був гарний, теплий, сонячний день, діти босоніж гралися біля паркану, коли почули гул автівки. Максимко скривився,
-Я що їду додому?
Малий обійняв рученятами Оленку, тулився,
-Я ще хочу побути, ну будь ласка, трошки.
А потім заглядає в очі, попросив,
- Ти тільки не розповідай про курей.
Дівчинка усміхнулася,
-Все буде добре, не хвилюйся.
Марина швидко вмивала та переодягала сина, ніжно обіймала і цілувала,
-Ти сумував за нами,сонце моє?!
Хлопчик тільки усміхався і все позирав на Оленку..Всі готувалися до від`їзду.
Як дівчина пообіцяла малому, так все і було. Ніхто ні разу не згадав про його події в курнику.
Мама принесла повний кошик з гостинцями до автівки.. Вже всі прощалися, Максимко підійшов до Оленки,
- Давай п`ять! Класна ти в мене тітка! Я обов`язково, ще приїду!
Автівка від`їжджала, вслід по дорозі здіймалася пилюка.
О7.10 2016 р.
ID:
692951
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.10.2016 08:50:12
© дата внесення змiн: 23.09.2024 14:56:58
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Нінуля! Ви - майстриня прози! Дякую за задоволення і посмішку! 
тепла родинна проза про дитячі радощі та пізнання світу 
