Віталій Назарук«Синьоока Волинь»
Поезії
Вибране. Книга перша.
ПрАТ «Волинська обласна друкарня»
Луцьк - 2016
От і настали ті давно сподівані «довгі зимові вечори» – пора, коли можна знайти більше часу для цікавого і приємного: читання-писання та споглядання-слухання. Засніженими дорогами, через відстані і негоду добралася до мене поштова бандероль. І ось я вже тримаю в руках поетичну збірку Віталія Назарука «Синьоока Волинь».
Я не беруся оцінювати прочитану поезію, я лише ділюся своїми суб’єктивними враженнями від книжки. Мені цікаво зрозуміти з чого виростають вірші, яким є внутрішній світ поета. Яка різниця, зрештою, чим замиловуватись: справжньою першоджерельністю, чи псевдоавтентикою, чи творчістю певного поета з народу? Головне, щоб твір приносив задоволення, зачіпав за живе.
В поезії Віталія Назарука імпонує ясність думки, простота викладу. Не треба розгадувати складних ребусів, намагатися зрозуміти зашифровану метафору чи замаскований символ, як буває з заумними віршами деяких віршотворців. Пан Віталій нічого не вигадує і не фантазує, пише про те, що в душі, але здібність окрилятись своєю поезією його ушляхетнює.
«Синьоока Волинь» – це перша книга задуманого автором тритомника вибраного. Об’єм – 350 сторінок. Видано гарно. Упорядковано і оформлено чудово. Сподобалися вдало підібрані графічні малюнки, якими декоровано початок кожного з розділів. (На жаль, зустрічалися мені книжки, де ілюстрації не доповнюють текст, а тільки псують загальне враження. Дуже часто буває, що на мінімалізм претендує несмак, а замість романтичної картинки отримуємо кіч*.)
Всього в збірці сім розділів з промовистими назвами:
– Вірші про Луцьк;
– Вірші про Волинь;
– Пісні про землю Волинську;
– Про Україну;
– Кілька гуморесок;
– Про мову, слова і вірші;
– Лірика кохання;
Кожен розділ збірки присвячений означеній темі. А вірші – то ніби варіації, що обрану тему розглядають з усіх сторін. Так рідне місто поет змалював з усіх можливих ракурсів, в різні пори року і час доби. Ось лише назви деяких віршів:
«А Луцьк цвіте» (с.12**), «Весна в Луцьку» (с.17), «Осінній Лучеськ» (с.13), «Мандри вечірнім Луцьком» (с.18), «Нічне місто» (с.15).
В віршах з розділу про Волинь раз по раз з’являються вподобані поетом образи-символи: замок Любарта, Шацькі озера, Світязь, річка Стир, болота, ліси, льон, синь неба, Мавка і Лукаш. І хоча ці характерні картини і постаті змальовували в своїх творах вже десятки поетів, проте Віталію Назаруку також вдається переконати читача, що його мала материзна – Волинь – найкраща з усіх.
Поліській край – моя земля,
Вже відцвітає дика м’ята,
Це край грибний – ліси й поля,
І жити тут для мене свято…
«На Волинь по гриби» (с.44)
Але він також і признається в любові до великої батьківщина – України:
Не раз в житті ти скривджена була,
Хоча умієш кривди всім прощати,
Ти є й була завжди у нас свята,
Моя єдина, Україно – мати!
«Моя єдина» (с.144)
Що поганого в тому, щоб віднайдені засадничі орієнтири, наприклад, патріотизм, морально-етичні чи загально-гуманістичні норми, пропагувати і надалі, і в цих окреслених рамках розгортати свою творчу діяльність.
Вірші пишу вночі і тихо плачу,
У серці ще живе моє «ОТЕ»,
Шаную землю душеньку козачу,
Бо все, що в Україні – то святе!
«Святе» (с.212)
Звісно, можна було б продукувати все нові й нові ідеали та уявлення, і це, мабуть, найвища форма творчості. Але коли ідеї і цінності вже віднайдені то пошук нових – не факт, що приведе до чогось кращого – «Від добра добра не шукають!»
І тому в Віталія Назарука так багато віршів на патріотичну тематику. Раз по раз повертається він до улюблених о́бразів і мотивів.
Давайте славити у віршах все своє:
Червоний борщ, полтавські галушки,
Красу полів, яка завжди в нас є,
І в споришах заквітчані стежки.
«Давайте славити у віршах все своє»(с.111)
Віталій навіть гордиться лелеками за їх патріотизм:
Де ожиновий цвіт застелив болота,
Між озер і льонів заблукали лелеки,
Гордість серце моє за лелек огорта,
Що вернулись додому здалека.
«Пісня про мою Волинь»(с.50)
Згадуються також і нинішня наша відкрита рана війни зі споконвічним ворогом – північним сусідом:
Та й нині наче вільні, та раби,
Бо знову з півночі до нас прийшли сусіди.
Розвозять по домівках знов гроби,
І ворог суне, наче озвірілий.
«Благослови» (с.127)
Віталій Назарук не приховує свого соціального походження, бо чи не у всіх народів селянська культура – то природне постійне джерело творення:
Нехай селюк, нехай простак,
Але пишу вірші душею.
Можливо, щось пишу не так,
Але це все поза межею.
«Селюк»(с.214)
Завдяки відданості селян своїм землі, мові, вірі – країна наша ще зберегла хоч якісь національні ознаки. Селянська культура у нас – це досвід нестерпності буття. Та все одно поет переживає за долю села:
Постаріло село, постаріло,
Зрідка в полі хтось кіньми оре,
Воно тихо, як вечір згасає
І колись непомітно помре…
«Сільська доля» (с.38)
Поет багато роздумує про мову, про її значення в державотворенні.
Слова говорять і кричать слова,
Слова співають і словами плачуть.
Слова чарівні сотворять дива
І є слова, які багато значать…
«Слова і мова» (с.172)
Або:
Прошу Вас, люди, бережімо мову,
Чужинців - двадцять, нас - вісімдесят…
Не хочу говорити я чужою,
Своєю прагну – мовою для свят.
«Розмовляймо своєю» (с.216)
Творення в певному ключі – це наче щеплення читачам вже кимось знайденого коду ідентичності. Тому він пише ще і ще:
Я звертаюсь до Вас, дорогі земляки!
Хіба в світі народ є без мови?
Якщо мови нема і держави нема,
То лишаються тільки окови!
«За мову я ще повоюю» (с.179)
Є в поета і міркування про вірші, про поетичну творчість:
А я пишу щораз все новий вірш,
Ми летимо в якийсь незнаний простір,
Все прагну, щоб писалося не гірш,
Щоб Муза кожен день ішла у гості.
«Моя поезія» (с.201)
Дуже вдалі в Віталія Назарука віршовані гуморески з народними фабулою*** та гумором.
Багато своїх віршів плодовитий поет уявляє піснею, і пише пісенною формою.
Є в пана Віталія й пейзажні замальовки:
І прийде ранок встелений туманом,
Лише на сході світить небосхил.
Сіяє перламутровий світанок
У сивині туманових вітрил.
«Ранок і поет»(с.217)
Або:
Узявшись за руки, ми йшли під зорею,
Вже роси покрили луги…
Кохання літало, мов птах над землею,
Сп’яніли від трав береги.
«Одні на землі» (с.246)
Є гарні рядки любовної лірики:
Стоять бокали на столі,
Горить свіча, на стінах тіні,
Ми двоє на усій землі,
При вечоровім мерехтінні.
«Ми і молоде вино» (с.352)
І ще:
Посидь зі мною. Сонце йде до сну
І білі хмари світяться червоно.
Ми так колись дивились на весну,
Тепер наш вечір б’є осіннім дзвоном..
Люблю тримати руку у руці,
Вдихати запах яблук, що дозріли.
Хоча сховалися за обрій промінці,
Тут ми неначе вчора воркотіли.
«Осінні яблука» (с.345)
Деякі вірші для поета являються есенцією людської душі, концентрованими відчуттями і почуттями, творами, що дають можливість відчути своєрідний катарсис.
Все життя я тебе люблю,
Що я можу тобі сказати…
Половинку знайшов свою,
Хоч і довго прийшлось чекати.
«Все життя я тебе люблю» (с.235)
По суті, всі вірші Віталія Назарука – це одна велика поема. Це «народницька» поезія, що сповнена громадянського піднесення. То чому б і не повторювати «золоту», «вічно зелену» тему в численних варіаціях і імпровізаціях. Це повторення буде закріпленням, підсиленням підмурівку на якому сформовано світогляд автора.
Зрештою, для читача чи є різниця між ознайомленням з фолкльором невідомих національних співців і схожим тематично чи стилістично матеріалом конкретного сучасного автора вихідця з глибин цього ж народу. Головним є те, щоб поет був хранителем колективної пам’яті, носієм народних рис, виразником національної самоідентифікації, продовжувачем традицій.
Віталій Назарук таким і є. Він поет пристрасний, захоплений світом, в якому живе, його поезія, життєствердна і оптимістична.
==============
*– Кітч (кіч) (від нім. Кіtsh — букв, сміття) — підробка під справжній витвір мистецтва, розрахована на зовнішній ефект, термін для означення низькоякісної речі масової культури, псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку.
** – в дужках номер сторінки в збірці.
*** – Фабула — хронологічне послідовне зображення подій і пригод у художньому творі; канва, схема розвитку життєвих подій, подана в художньому творі в послідовному порядку.
---------------------
Євмен Бардаков
06.12.16
З великим задоволенням прочитав Ващу рецензію! Через призму дружнього серця і щирої любові Ви провели перегляд ще однієї прекрасної доробки нашого Віталія Назарука. Я цього ранку взяв у руки книжку "Синьоокої Волині", щоб пригубити цей неповторний коктейль справжньої поезії. Вона читається на одному подиху: просто, зрозуміло і рідно! Я щиро вдячний йому за труд серця і душі, за те, що він у нас є!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячний Вам, пане Петре, за добрі слова! Так, вірші Віталій Назарук пише за покликом душі.
Багато я роздумував над цим явищем - художньою творчістю звичайних простих людей, які не стануть видатними письменниками-поетами. Для чого вони це роблять, кому це потрібно і т.п.? Я зробив висновок, що це потрібно і самій людині, бо підтримуєї в ній творчу, (Божественну) силу. І потрібно це також для загального літературного процесу. Бо створюється в суспільстві особлива літературна аура, і зрештою, кількість переходить і в якість. То ж - будьмо!
dovgiy відповів на коментар dovgiy, 16.12.2016 - 11:01
Так! І ще раз так! Хай творчість кожного з нас переходить із кількості споріднених душ в якість нашої національної самосвідомості, в якість єдності та людяності! Будьмо!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже талановито написано про щирий труд автора./Читала в телефоні/ А Вас вітаю з першою тисячою опублікованих творів.Успіхів і натхнення.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пані Людмило! Я і не зчувся, коли та тисяча утворилася. Наче й намагаюся дотримуватися золотого принципу "писати якомога менше". Та не виходить.
Прочитав рецензію пана Віктора. Дійсно, важко щось додата. Це не збірка віршів, то - душа, що побігла рядочками. Ні, навіть не душа, то вся синьоока Волинь встелилась килимом на сторінки цієї збірки.
Так і буде: Волинь у серці, вона ж у думках і мріях назавжди.
Щоро вітаю із книгою. Бажаю творчого натхнення.
Дякую, пане Ігоре! Ви так гарно відгукнулись на мою критичну рефлексію. Перелік тем, яких торкається автор не такий великий, але ж які це теми! Непідробна щира любов до Батьківщини. Дай Боже всім нам доброго здоров'я і процвітання!
Спасибі Вам, Вікторе, за цю чудову рецензію, глибоку, змістовну, на яку дійсно заслуговує автор.
Вітання і Назаруку з приводу виходу збірки.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, пані Ганно! Не може не захоплювати бажання автора ще раз і ще раз оспівувати такі прості, але важливі речі - любов до рідного краю, до близьких людей.
Я Вам безмежно вдячний. Якийсь я вийшов у Вас зразково-показовий, а я простий сільський чоловік.Хоч тепер живу в Луцьку. Та душа там... Відтанцюю в другій книзі, є задум.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Віталію, за надіслану книгу! Недоліки знайти в можна в будь-якої людини. Та для чого це. Треба бачити в людях і явищах лише позитивні сторони. Чекатимемо на другу книгу.
Старався! 
