|
Дурна дитина — батькам горе,
Коли розумна — серцю радість,
Як повна чи пуста комора,
Славетна чи безславна старість.
Сім'я — то щастя камертон:
Дружина, доньки, теща, мати,
Синок дорослий — Фаетон,
Якого важко вигнать з хати:
Доньки — старанні, роботящі.
Хоч на городі, у дворІ,
А син, що ріс, таке ледащо -
Вже зранку — ноги догори.
Брудна, зашмаркана свитина,
В соломі завше голова -
От непутяща вже дитина,
Як не допорана скотина -
Даремні різки і слова.
Як божий син — робити нащо?
Хропе весь день, пердить всю ніч -
Байдикувати значно краще
І гріти гузном теплу піч.
Дебеле виросло нещастя.
Урвався батьківський терпець:
Іди і сватай яке трястя!
А то напАде "швидка настя" -
Он діти стрибають з яєць!
Пішли свати. Пішли завзято -
Де, може, знайдеться дурна…
В жупанах, вишитих картато,
Сулії меду і вина…
Та де дурні є в Україні?
Кому потрібне те пихате?
Від смороду тікають свині,
Саме не варте ніц без тата.
Хвалили, сватали щосили:
Яка рідня, який прикид!
Та тільки гарбузи носили,
Що віз тягнути був несила
І плакав батечко навзрид.
По всій Вкраїні іде слава
Про сина божого така,
Що і беззубая шалава,
В якій нога відсохла права,
Сватам давала копняка.
Нема на те у Бога сили
Кому, коли, кого женить,
Тож сильну відьму попросили,
А скільки меду наносили,
Щоб та взялась приворожить.
Хоч би з Московії, чи з Польщі -
Хто б взяв - то взяв такий от скарб!
Взяла та відьма дурні гроші
І обіцяла до пороші…
Ідіть, казала, буде лад.
Гінців заслала до сусідів,
Щоб Фаетона вихвалять -
Світ брехливіших ще не видів,
Були по нації із жидів -
(Щось схоже, зараз, ЗМІ творять).
Сусіди, ще читать не вміли,
Жували зняту з вух локшину,
Яку в спагетті охрестили,
Додавши соуси й перчину.
Та клята відьма щось-то знала.
То гарбузи — то ти хоч плач:
Реклама добре спрацювала -
З обох боків несуть калач.
Здавалось: слава тобі дрова!
Тепер вже точно заберуть:
Хоч порося, хоч кольорове,
Хоч з вилами, хоч безголове -
Урешті раду десь дадуть!
В житті воно усе складніше.
Як тільки зголосились дві,
То вже не знати і що гірше:
Біс вдарить в голову скоріше,
Чи десь заприндиться в ребрі...
Дві наречені, наче з бані,
До шлюбу маючи думки,
Зібравши плаття свої драні,
З сватами бігли навпрошки.
Їх мозок наче з глузду здвинув,
(На Фаетона їм начхать) -
Одна одній рвуть коси, спини,
З губів злітає стільки слини -
На етикети їм плювать!
За «сина Божого» в двобої
Зійшлися хутко і завзято.
Як розвести їх між собою?
Бо заплювали все слиною
Дісталося і Богу-тату …
Такий зчинили гвалт і крик,
Що Чорне білим стало море,
Трусить почало й материк -
Ото біда! Страшенне горе!
Бог-цар злякався - гримнув грізно,
Змагання вирішив вчинить,
Сховав від них дрючки залізні,
А загадав завдання різні,
Сказав: хто проти — буду бить.
У перший день зійшлися Музи:
Сперш балалайки, потім лютні,
В долівку задом, голим пузом
В дуду дуділи, в ніздрі, в кутні -
Лоби тріщали у присутніх.
Козу водили і барана,
Берізку в полі, краков'як,
Пісні із матом непристанно,
То чиюсь мать… то божу маму -
Немає слів — то хай хоч так.
На другий день — всілякі вміння:
Як справити смачний обід,
Торти ліпили, як каміння,
Салати, наче з жабуриння,
Млинці - кавалики на вид.
На третій день, з самого рання,
Ледь повилазили з шатрів,
Розпочали нове змагання,
Глузд з вчора передав вітання:
Щоб хто кого з них перепив!
Отут все тільки почалося:
Вже після шостої півлітри
Кому і що із них верзлося,
І що почути довелося -
Рогатий біг, стрибав з макітри!
На Бога краще не грішить,
На Чорта нічого кивати.
Та краще вуха затулить,
А голову ще чимсь прикрить
І швидше дьору дати з хати!
Стриптиз танцюють наречені…
Бог-цар поліз по огірки…
Попи цілують хрін свячений,
В закуску йде куліш перчений,
У бочках робляться дірки.
Під Новий рік (почали з літа),
Згубивши самогону лік,
Бог-батько дременув за світи,
Де ще не знали оковиту,
Та щоб не чути тих базік.
Між тим, сусіди,- суче плем’я,
Замислили вчинить розбрат:
Тим нареченим, та й до теми,
Мовляв, що син не з того сем'я,
Що він безрідний курохват!
І так поносили щосили…
Почув про те і Фаетон,
Що кляті язики носили,
До куті меду добре лили -
Зірвавсь до батька закордон.
Запряг коней у колісницю,
До Бога їхати спитати:
Чи то брехня та небилиця,
Чи є він сином, як годиться,
І став коней тих напувати.
А відра були з браги й хмелю
І коні добре напились…
Пили, неначе, як джерельну,
Ту воду зброджену, пекельну -
До неба гриви розплелись.
Їх подих викликав багаття,
Спалив одразу стільки мрій
Перетворив палаци в дрантя,
Всі в Африці зчорніли браття...
Творив таке — неначе змій!
Дахи зривало у оселях.
Пожежі, згарища кругом -
А коні носяться сп'янілі,
Голосять люди погорілі,
На Бога моляться гуртом.
За кожен день своя є плата,
За кожен вчинок, кожен крок -
Слізьми вмивалось серце тата,
Ламала руки бідна мати -
Як зупинити той візок?
Урешті-решт остання дія.
Бог, помолившись перед тим,
Гармату тягне на подвір'я
Та цілить вірно в горе-змія…
І б'є з гармати божий грім!
Побігли небом вільні коні -
Віз розлетівся на друзки…
Син Фаетон - розбитий долі,
Краплина крові спить на скроні,
Геть всі поламані кістки.
Двох наречених - вітром здуло,
Змарнілі гості розійшлись,
Обличчя Бога затягнуло,
Стару неначе перемкнуло,
Оглоблі в землю уп'ялись.
Насилу батька відкачали,
Бо три доби отак сидів…
А тіло сина прив'язали
До тих оглобель, що стирчали
Так і залишить все звелів.
У Бога хоч безмежні сили,
Та як стосується синів…
І мати й сестри голосили -
Їх сльози бурштином котили.
Як в горлі плач — немає слів.
Розумні діти — батькам радість,
Якщо й щасливі — божий дар,
Легка і світла їхня старість,
Коли не так — життя тягар.
Бог-батько сина воскресив.
Забрав його на небо зразу,
А на землі більш не грішив,
Якісь скрижалі залишив
І більше не явив ні разу.
****************
Пройшли часи, як наші мрії,
Прийшли тепер нові, лихії:
Не коні п'ють, а п'ють, як коні…
Як Фаетони молоді —
В авто літають на червоний,
Попри усі на те закони
Круті сини нових «богів».
Як віжки дурням в руки дати,
То результат завжди один:
Їх діточок у депутати -
Чи про країну будуть дбати?
Згоріла хата - гори й тин!
Прийде розплата неминуча,
Життя спитає і з «богів»,
Що шапки крали чи онучі,
Що обіцяли гори й тучі,
Солодке море з берегів -
Життя не залиша боргів.
Багато різної тварини,
Що з Поросячої родини,
Із себе «обраних» вдають, І
Міняють прізвища, копита,
Аби дістатися корита,
Та справи все ж їх видають.
Не жаль синочків-ідіотів,
Які не вміють справить віз,
Та скільки горя з їх роботи,
А потім скільки ще турботи -
Бурштин утворюється з сліз.
Ми - українці! Бог із нами!
Нас не здолає сила вража!
А що робити з крадіями -
Новими "божими синами" -
Стара легенда те підкаже ...
12.12.16
ID:
706058
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.12.2016 05:43:50
© дата внесення змiн: 31.01.2021 02:19:37
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
